30.10.2012 р.
***
Десь подівся твій образ незвичний...
Полетів ти напевно туди,
Де навколо лиш зорі космічні,
Неосяжні простори, світи!
***
Заховається жовтень під стріху,
Споглядатиме оком сумним:
Ці холодні дощі не до сміху!
Поринатиме знову у сни...
***
До наступного року, до вересня,
Як настане студентське життя,
Як уперше до школи запросить
До науки мале першеня...
Вперше викладаю вірші на друкарню. До речі, цей я вперше в принципі показую в люди. Відпускаю від потаємних закаулків душі
Теплий спомин про дідуся — як тиха молитва в серці. Вірш, що пахне дитинством, любов’ю, переданою через слово, і болем втрати, що не згасає. Про ті очі, усмішку і голос, які більше не побачиш, але пам’ятатимеш усе життя.
Осінь говорить мовчки — через світло, що гасне в листі, і голоси, які давно стихли вітром. Це вірш про те, що не зникає, навіть коли все зникає. Про дім, який знайти тільки в серці.
Вперше викладаю вірші на друкарню. До речі, цей я вперше в принципі показую в люди. Відпускаю від потаємних закаулків душі
Теплий спомин про дідуся — як тиха молитва в серці. Вірш, що пахне дитинством, любов’ю, переданою через слово, і болем втрати, що не згасає. Про ті очі, усмішку і голос, які більше не побачиш, але пам’ятатимеш усе життя.
Осінь говорить мовчки — через світло, що гасне в листі, і голоси, які давно стихли вітром. Це вірш про те, що не зникає, навіть коли все зникає. Про дім, який знайти тільки в серці.
