Ти чуєш мовчання чужих голосів?
Вони всі говорять з відсутністю слів.
Тобі ось повчання – недовге, просте:
"Не мовчи, поки маєш в собі щось живе".
Слухай свій голос. Говори ті слова,
Що ніколи не чули жоден він чи вона.
Слова, що сиділи в людських головах,
Та не промовлялись у жодних церквах.
Слова, що зітруть міріади разів,
Що не потраплять у жоден архів,
Що їх не зіставлять зі словом "краса",
Слова, що "закриють шлях в небеса".
Говори ці слова. Їх почують нехай.
Нехай зрозуміють – марний цей рай.
Нехай ігнорують, бояться, а ти –
Не мовчи, не мовчи, не мовчи, не мовчи...
Слухай свій голос, правду свою.
Віднайди своє світло – віднайдеш пітьму.
Останнє прохання, короткий завіт:
"Допоки ще дихаєте –
Говоріть".
Одна людина сказала мені, що це чимось схоже на вірші Жадана, а інша – що на пісні Стрикала. Я вважаю, це успіх.
Назва, як завжди – аби була, бо вигадувати щось краще мені ліньки.
