Тільки не намагайся звинуватити мене в недотриманні клятв, що давала під час тяжких життя аспектів
Це ж бо, насправді, як звинувачувати курця в бажанні курити, одночасно з тим тримаючи коло його ж лиця сигарету
Я ніколи не поверталась до людей
Але завжди поверталась до станів
І що б я не казала вчора, я завжди цього шукатиму завтра
Чи може рухатись та кінцівка, що завжди була лиш чиїмось продовженням?
Раптова сповідь перед дзеркалом о третій ночі (чи то вже ранку), останні крапельки валер'янки та трохи сліз
Чергова спроба розповісти у віршовій формі те, що дуже страшно розповідати усно
Вона дарувала йому ключі, Від щастя, голови і від будинку, Від недр своєї душі… Або лише їх половинку… Дарувала пафосні золоті,Дивні, різблені сріблясті,Вони сміялись від душі…Він називав її «Двері до щастя».
Вона дарувала йому ключі, Від щастя, голови і від будинку, Від недр своєї душі… Або лише їх половинку… Дарувала пафосні золоті,Дивні, різблені сріблясті,Вони сміялись від душі…Він називав її «Двері до щастя».
