Війна в Газі зачіпає і країни Латинської Америки. Зараз вони побоюються, що західні держави повторять помилки, які в кінцевому підсумку погіршать ситуацію
Політична поляризація, що супроводжує наратив “нульової суми” більшості збройних конфліктів у світі, вийшла на новий рівень. Простір для мирних переговорів і вироблення короткострокових і довгострокових рішень на основі взаємної згоди зараз значною мірою закритий. У цьому дедалі гіршому кліматі навіть угоди про гуманітарне припинення вогню і коридори не можуть отримати необхідного мінімального консенсусу, попри серйозні наслідки для цивільного населення.
Наочними прикладами тут є війна між Росією і Україною, суперечка між Вірменією і Азербайджаном за контроль над Нагірним Карабахом, а тепер і військова ескалація між ХАМАС і Ізраїлем. Параліч перед обличчям людських жертв застосування військової сили також очевидний у сценаріях конфліктів низької інтенсивності, де держави втратили монополію на застосування сили для забезпечення мінімальних умов безпеки. В результаті втеча і висилка залишають мігрантів на милість насильства без міжнародного захисту.
Вплив конфлікту на Близькому Сході на Латинську Америку
Латинська Америка займає особливе становище з огляду на зростання кількості конфліктів у світі. Завдяки своєму розташуванню на периферії західного світу, ця частина Глобального Півдня виграє від своєї низької військово-стратегічної важливості та географічної і культурної віддаленості від воєн, що відбуваються за межами регіону. У роки після холодної війни, але особливо після 11 вересня, регіон тримався на відстані від основних міжнародних геополітичних центрів конфліктів, зберігаючи при цьому свою прихильність до миру в регіоні та мирного вирішення територіальних суперечок.
Однак початок конфлікту 7 жовтня з терористичної атаки ХАМАС на мирне населення в Ізраїлі зачепив і Латинську Америку. Три фактори пов’язують регіон з війною: по-перше, історична та сучасна позиція країн щодо територіальних суперечок, а також конкуруючі претензії між Державою Ізраїль та прихильниками палестинської справи. По-друге, внутрішньополітичний контекст кожної національної реальності, в якому вага і голоси громад єврейського та арабо-палестинського походження впливають на засоби масової інформації та формують громадську думку. І, по-третє, ступінь автономії стосовно Сполучених Штатів у поєднанні з важливістю відносин з Ізраїлем у зовнішній політиці країн Латинської Америки.
Різні реакції латиноамериканських країн на конфлікт відображають не лише безпосередні гуманітарні міркування, але й індивідуальні позиції, які вони займали з 1947 року щодо створення Держави Ізраїль та відкладення визнання суверенної палестинської держави.
Невичерпний перелік дозволяє нам дослідити мозаїку діаспори в регіоні та наслідки конфлікту. У Чилі проживає майже півмільйона чилійців палестинського походження – найбільша палестинська громада за межами арабського світу. Троє ізраїльтян чилійського походження були вбиті, а один заручник утримується ХАМАСом. В Аргентині єврейська громада є четвертою за чисельністю діаспорою у світі, яка налічує 180 000 осіб; вісім аргентинців були вбиті, а 22 заручники утримуються ХАМАСом. У випадку з Бразилією, троє бразильських громадян були вбиті, а уряд домагається звільнення 29 заручників, які утримуються в секторі Газа. У Бразилії проживає єврейська громада чисельністю близько 120 000 осіб, друга за чисельністю в Латинській Америці, а також близько 60 000 палестинських біженців та іммігрантів. У Колумбії проживає близько 100 000 палестинців різних поколінь, а також близько 2 000 євреїв. Двоє колумбійців загинули під час нападу ХАМАСу. У Мексиці проживає 67 000 євреїв і невелика громада людей палестинського походження. Двоє мексиканських заручників утримуються ХАМАСом. Мирне міжетнічне та міжрелігійне співіснування під час різних хвиль міграції є особливістю Латинської Америки.
Різні реакції країн Латинської Америки на конфлікт відображають не лише безпосередні гуманітарні міркування, але й індивідуальні позиції, які вони займали з 1947 року щодо створення Держави Ізраїль та відкладення визнання суверенної палестинської держави. Загалом, регіон поділяє підтримку, виражену в неодноразових голосуваннях в ООН, щодо створення двох держав, продовжує підтримувати угоду в Осло і висловлює свою гуманітарну солідарність з палестинським народом. На відмінності у зовнішньополітичних позиціях країн Латинської Америки впливав і продовжує впливати рівень толерантності до Сполучених Штатів.
Дипломатичні дії, спрямовані на підтримку автономії, включали висловлення підтримки створенню палестинської держави, що призвело до розширення дипломатичної активності Палестинської адміністрації в регіоні за останні 12 років. У Болівії підтримка палестинської справи має ідеологічне забарвлення, пов’язане з внутрішньополітичними уподобаннями та міжнародними орієнтаціями. З іншого боку, територіальні амбіції Держави Ізраїль знайшли підтримку ультраправих політичних лідерів у регіоні, в деяких випадках підкріплену співпрацею з ізраїльськими військовими та розвідувальними службами. Однак ці крайнощі не зменшили безпосереднього акценту в регіоні на загальній основі гуманітарної чутливості, враховуючи людські життя, які забирає цей конфлікт.
Зростаюче розчарування Заходом
Порівнюючи наслідки війни в Україні та конфлікту на Близькому Сході, можна спостерігати спіраль розчарування та взаємного нерозуміння між Латинською Америкою та західними державами. У першому випадку відсутність єдності проявилася в нечуваних закликах до економічних санкцій проти Росії та військової підтримки України, які були сформульовані вищим європейським та американським керівництвом. Суть конфлікту сьогодні полягає в тому, що Вашингтон беззастережно підтримує військову відповідь Ізраїлю, тим самим ігноруючи ціну людських життів серед мирного населення Гази і легітимізуючи відмову від припинення вогню і відкриття гуманітарних коридорів в ім’я права на оборону. Точка, в якій сходяться позиції латиноамериканських країн, – це пріоритет міжнародного гуманітарного права над іншими міркуваннями, пов’язаними з тероризмом і територіальними суперечками, що стоять на кону.
Це спільне розуміння є результатом не внутрішньорегіональних переговорів, а колективної дипломатичної пам’яті, яка посилається на верховенство міжнародного права. Заміна цього на сценарій, за якого країни регіону займають домінуючі позиції на тій чи іншій стороні конфлікту, мала б три негативні наслідки: це відкрило б шлях до позарегіональних альянсів, наражаючи регіон на зовнішній і дорогий тиск і напруженість, відволікло б центральну політичну увагу від гуманітарних питань і, зрештою, посилило б внутрішньополітичну поляризацію і регіональну фрагментацію. У той же час, усвідомлення того, що нейтралітету недостатньо, визначає дипломатичні позиції в регіоні, як показали приклади Болівії, Колумбії та Чилі. Уряд Болівії розірвав зв’язки з Ізраїлем, щоб підкреслити свою непохитну підтримку палестинської справи, а уряди Колумбії та Чилі відкликали своїх послів з Тель-Авіва. Для колумбійського уряду це стало відповіддю на усний обмін думками між президентом та ізраїльським урядом, тоді як чилійський уряд висловив своє незадоволення гуманітарними наслідками ізраїльських військових атак.
В ім’я гуманітарних зобов’язань Латинська Америка хоче висловити свою критику і стурбованість ризиком повторення світовими державами помилок, які лише погіршують банальність зла в глобальному масштабі.
На рівні глобального управління шляхи діалогу та переговорів, спрямовані на стримування та подолання гуманітарних наслідків конфлікту між Ізраїлем та ХАМАС, залишаються неефективними. У жовтні в Раді Безпеки під головуванням Бразилії обговорювалися шість проектів резолюцій. Всі вони провалилися. До цього додалася низька ефективність прийнятої в Генеральній Асамблеї резолюції про негайне гуманітарне припинення вогню в секторі Газа. Ця резолюція отримала підтримку більшості країн регіону, за деякими винятками: на півночі Панама і Гватемала проголосували проти, а на півдні Парагвай і Уругвай утрималися.
Діяльність Бразилії на посаді голови Ради Безпеки, в якій Еквадор є другим ротаційним представником регіону, вказала на прихильність Латинської Америки до активної багатосторонності. Зрештою, Бразилія більше покладалася на підтримку Генерального секретаря ООН, ніж на підтримку постійних членів Ради Безпеки, які наполягали на застосуванні права вето.
Спільність Латинської Америки перед обличчям війни на Близькому Сході робить необхідним пошук життєздатних неозброєних гуманітарних варіантів для забезпечення цивільного населення, звільнення заручників, прискорення припинення вогню та активації багатосторонніх механізмів проти воєнних злочинів, особливо Міжнародного кримінального суду, а також вказує на можливості для діалогу в напрямку міжрелігійного миру, який існує в регіоні. В ім’я гуманітарних зобов’язань Латинська Америка хоче висловити свою критику і занепокоєння щодо ризику повторення світовими державами помилок, які лише погіршують банальність зла в глобальному масштабі.
Автор: Карлос Ромеро – професор політики та міжнародних відносин в Інституті політичних досліджень Центрального університету Венесуели.
