Владислав - студент 5 курсу НМУ ім. О.О. Богомольця. Як волонтер, він здійснює переобладнання авто під кейсевак (машина для першої ланки евакуації з лінії фронту), встановлює медичне обладнання та його налаштовує. Інколи доставляє автомобілі у зону бойових дій, і обслуговує там колісні транспортні засоби. Діяльність Владислава дуже важлива для порятунку та збереження життів, адже саме завдяки цим авто, досвідчені медики можуть евакуювати захисників прямо з лінії фронту.
— Яким напрямом волонтерства ви займаєтесь і чому ви обрали саме такий напрямок у волонтерстві?
Обслуговування та переобладнання автомобілів та швидких під потреби медслужб. В принципі займаємось усім, чим можемо: перевезення автомобілів до прифронтових міст, ремонт, фарбування, камуфляж, встановлення апаратів ШВЛ, моніторингу, обладнання кисню, системи нічного бачення, ремонтуємо броньовані евакуаційні автомобілі і все в цьому напрямку.
Вибрав саме це, тому що це подобається, і я можу це із задоволенням робити.
— Чи входите ви до волонтерського об'єднання або організації? Якщо так, то які ваші обов'язки у цій організації?
Входжу до організації Сили Української Армії. На рахунок обовʼязків: все, що стосується авто і щось повʼязане з медициною, то ми це робимо. Але ми співпрацюємо з багатьма організаціями, і не тільки з українськими.
— Скільки часу ви присвячуєте волонтерству і чому ви вирішили стати волонтером?
В принципі якщо є потреба, то стільки, скільки потрібно. Не одноразово ми приїжджали на станцію о 7 ранку і їхали додому в 3-4 ночі у комендантську годину. Якщо наші підрозділи повертаються на ротацію, то ми можемо робити і 24/7. Все залежить від завантаженості. А так – весь вільний час.
Тому що часи вимагають цього, багато знайомих зараз на фронті та друзів; деякі стали друзями вже під час повномасштабки. І ми потрібні їм допомагати як можемо, а не сидіти, склавши руки. Ти або сидиш в окопі, або підносиш набої, або робиш все на користь армії та донатиш.
— Які навички та досвід ви здобули завдяки волонтерству, які можуть знадобитись у житті? Можливо не тільки щось у фізичному плані, але і моральному/духовному.
Комунікабельність, здатність швидко приймати рішення, знаходити певні звʼязки для вирішення певних задач. В моральному плані зʼявилась ненависть до тих, хто сидить, склавши руки, і нічого не робить, типу «я не создан для этого», «мне все равно», «я вне политики». Або ниють, що «я ничего не умею», – я дуже нетерпимий до таких людей. Більше я їх і не хочу вважати за людей. А так, крім цього, в принципі нічого не змінилось.
— З якими складнощами ви стикаєтесь як волонтер?
Та якось не помічав складнощів. Нестача часу та сил. А так в принципі норм.
— Чи відчували ви коли-небудь вигорання та чи шкодували колись за свій вибір піти в цю діяльність?
Ні.
— Які були наймасштабніші цілі вашої волонтерської діяльності?
Та ціль завжди одна – закрити потреби підрозділів. Щоб у хлопців були справні автомобілі. Щоб вони були в них впевнені.
— Як ми можемо зараз допомогти країні, військовим та волонтерам?
Перш за все потрібні кошти (донатити, закривати збори). Не стояти осторонь ніколи, шукати якісь напрямки, де ви можете бути корисні. Проводити курси домедичної допомоги. Збирати ліки, медикаменти, фасувати це все. Закривати всі потреби і, бажано, у тому напрямку, який вам подобається. Але не стояти осторонь і не казати «это не моя война, мне эта страна ничего не дала». Камон, якщо ми не будем давати надійний тил самі, то за нас це ніхто не зробить. І влада також цього не зробить.
Є багато військових підрозділів, які виставляють свої потреби і просять допомоги, – це не сидіти в окопі по коліно в багні та під обстрілами. І багато людей не розуміють, що це не кінець, і, якщо ми не допоможемо нашій армії стримувати ворога, то дуже швидко ворог буде тут, і допомагати буде вже пізно.
— А щоб ви порадили для волонтерів-новачків? З чого почати?
Бути корисним, як мінімум репостити збори та донатити. Є багато груп для волонтерів, де викладають різні потреби. Не сидіти на місці, а шукати, чим зайнятися. Дуже багато різних груп в тг, вайбер, інстаграм. Шукати можливості.
— Як розпочався ваш ранок 24 лютого?
Дуже цікаво: у мене День народження 23 лютого, і прокинувся я о 5 годині 24 лютого у місті Ірпінь, де я проживав. З обдзвону всіх рідних та друзів.
— А як діяли в подальші дні? Залишались в Ірпіні?
Було прийнято рішення виїхати на декілька днів з міста. З одного боку, я дуже шкодую, що не залишився там, а з іншого боку, там не можна було залишитись.
— І останнє питання. Чим би ви хотіли займатися після нашої перемоги?
Риторичне питання, складно на нього відповісти, якщо чесно. Поки що мені це тяжко уявити. Як мінімум вшанувати памʼять тих, хто віддав своє життя за цю перемогу. Працювати лікарем.
Не знаю як відповісти на те, що я поки що не можу уявити.
Матеріал підготувала Гарбарчук Дар’я, Інформаційний відділ Студентської Ради М2
