Закони літературного жанру вимагають вступу. Звичка не пояснювати погано допомагає в соціалізації, а дія не завжди очевидна сама по собі. Загалом, єдине слово, яке бажалося би до себе притулити є “поетка”, та таке воно мені цінне, що торкаюся до нього обережно, як до чужого, яке треба буде повернути, а тому ліпше не чіпати взагалі, щоб часом не впало та не розбилося. Тому я позичила собі інше – “віршескладальниця” – та й послуговуюся поки що саме їм.
Це все, що має бути у вступі, все інше – в поезії. Дещо декадентській, як мені сьогодні відкрилось, та не маю певности, що то так вже й погано.
А нова платформа, бо місця собі не знайдеш, то й радієш несподіваній знахідці. А може тут? Тут нам буде затишно – мені і віршам?
(Назва “Друкарня” надзвичайно приємна на згук і асоціації).
