Поезія не менш часто розділяє, ніж об’єднує.
Про її суть у світі сотняями років, у незалежній пострадянській Україні роками точилися вербальні баталії. Кого вважати якісним автором, кого- талановитим, кого - популярним, а кого - легендарним?
Хто є романтиком, хто циніком, і чи не соромно взагалі бути романтиком за часів постмодерної деконструкції? Чому одним авторам пробачають штампи та роблять їх голосом покоління, класу або географічної місцевості, а від інших потребують неухильного зростання технічних навичок?
І чи дійсно існують поети сценічні, поети “для очей” та поети камерні, “для вух і тиші”?
Нам пощастило із тим, що є з чого обирати.
Нам не пощастило, що нас потрібно постійно домальовувати на літературній мапі світу.
І дискурс “Україна - радість, поступ та свобода”, який непомітно зростав і проникав у літературний процес протягом 1990-х та 2000-х рр., тепер співіснує із іншим дискурсом - “Україна - трагедія - війна”.
Перед цим вибором (говорити чи мовчати?) залишилися десятки молодих авторів, чиї голоси тільки набирають сили й барв.
Якщо говорити, то як? Обрати бути тінню та стороннім спостерігачем або зробити оповідь максимально особистою?
Перед поеткою Тетяною Кунаш такий вибір не стояв, і вона обрала почути несказану правду. Нібито розрізаючи тло реальності гіперемпатичним пером, пані Тетяна демонструє і радість чистої молитви, і страшні реалії боїв, і самотність мирних жителів, які чекають на захисників та захисниць, рахуючи безсонні ночі.
Що тут є головним? Мабуть, нескінченна щирість та емоційна чутливість авторки. До того ж, уміння чути тихі голоси, малювати портрети ліричних героїв, бути досяжною, неповторною, натхненною, мудрою та простою.
Хист до красного письменства привів п. Тетяну до Острозької академії, де вона почала виступати на численних студентських заходах.
Як добре, коли однодумці завжди поруч, коли не потрібно пояснювати елементарне, жонглювати доказами, щодня ледь не молитися, аби в серцях співгромадян українських прапорів побільшало…
Як доречно на шляху своєму п. Тетяна зустріла і мудрих наставників, і коло поціновувачів своїх текстів…. І як сміливо вона продовжує нести і зллотаво- небесний прапор, і незгасиму свічечку літери “Ї”…
Це приклад для кожного та кожної з нас, митців. Трансцендуючи непевність, стверджувати українську ідентичність.
У збірці “Душа для віршів” 2021 р. авторка розкриває не тільки свій емоційний світ. Вона запрошує читачів до дискусії про зміст життя, цілі та цінності. Називаючи книгу терапевтичною, вона забуває про те, що є неймовірно важливим: історико-соціологічний контекст, реалії, художні деталі, без яких збірка не захопила б читачів, не піднесла їхню свідомість на новий рівень. Події, обростаючи переживаннями, оплетені вірними словами, перетворюються на легенди.
Саме тому хотілося б побажати ще більше віри, натхнення, радісних збігів та приємних письменницьких ритуалів п.Тетяні. Аби її почули за кордоном, додаю ще один текст. Текст про віру, але ним цикл перекладів не обмежується.
Дякую пані Тетяні Кунаш за творчу пасіонарність та щиру любов до слова!
Посилання на переклади текстів Тетяни Кунаш -
До Бога…
На одне коліно прихилися
І думками будь згори,
Тихо Богу помолися,
Він почує всі твої думки.
Відкрий своє серце,
Відкрий свою душу.
Почуй, як ангели говорять.
Образа йде з лиця,
Ноги тремтять без кінця.
Усе добре, Бог з тобою.
Людино добра!
Ти тільки вір, будь собою,
Не гріши,
І Бог буде завжди за твоєю спиною.
Від злого збереже
Радість примножить,
Хвороба відійде.
© Тетяна Кунаш, поетка, філософиня, новаторка в мистецтві
Фото та біографічні дані з архівів авторки
© Марина Чиянова - рецензія, переклади віршів, 2025
