Нова українська інтелігенція

Сьогодні багато хто з вас може почути фрази типу “втрачене покоління”, або ж “деградоване покоління”, що стосується опису дітей від приблизно 2 половини 2000х - 2015 років. Та як це відображається з точки зору націоналізму? І чи дійсно всіх можна співставити під один шаблон? Розберімось в цьому у цій статті.

Розпочнімо з того, що покоління орієнтовно 2005-2015 року - це ті, хто творить, або буде творити найближче майбутнє українського народу та держави, тому саме на дітей цього віку варто орієнтуватись в оцінці ситуації. Цих підлітків можна віднести до покоління так званих “зумерів” та частково “альфа”. Обидва характеризуються високою залученістю в інтернет та, відповідно, і залежністю від цього. Виходячи з цього проявляється також і залежність від онлайн ігор та коротких відео, що приносить короткострокову радість та задоволення для них. Ми це можемо розглядати виключно як констатація факту без оцінки того чи це погано, чи ні, адже кожне покоління мало якісь свої звички, не схожі на ті, що були у попередніх поколінь, що й вирізняє їх.

Цифровізація та глобалізація світу, що розпочалась після завершення Другої світової війни значно покращила комфорт громадян та матеріальний статус, згодом це відобразилось і в Україні. Це є беззапаречним успіхом, який неможливо недооцінити. Та разом з матеріальним задоволенням людських потреб постає інша проблема - поступове відходження від духовності та істинних ідеалів. Дана проблема не оминула й Україну. На сьогодні ми можемо сказати, що значна частина суспільства, особливо молоді вищеназваних років не до кінця розуміє духовні цінності, або ж узагалі не плекає їх, залишаючись виключно у матеріальному світі. З такою прив’язаністю до суто матеріального разом із впливом московитських наративів, що активно просуваються фактично безперешкодно, навіть зараз - формується ситуація, прогноз якої невтішний.

У чому ж проявляється така ситуація? В ігноруванні хвилини мовчання, у слуханні російської музики в публічних місцях, в побитті військових та інші елементи поведінки зденаціоналізованих та дійсно здеградованих підлітків. Це проблема, корені якої йдуть не лише з ігнорування духовних та ідейних цінностей, а й із московитської експансії у нашому соціокультурному просторі. Ця експансія не нова, і почала поширюватись приблизно у ХVIII столітті, з утвердженням російської імперської влади, що згодом продовжилось і у XIX та XX століттях. За сотні років поневолення українського народу, культура частково асимілювалась, перейнявши деякі московитські ідеї та звички, в тому числі й ідеї власної неспроможності (меншовартості). А тепер згадайте, скільки разів в умовній Одесі чи Києві підлітки били військових? Скільки разів вони зганьбили себе, коли під час хвилини мовчання, коли могли просто стати й вшанувати пам’ять усіх невинно вбитих українців у цій війні за існування з московитами, продовжували собі йти, слухати музику, веселитись, будучи байдужими? А тепер давайте приведемо деякі цифри, аби вищенаписані тези були обгрунтовані. Отже, згідно аналітичного звіту соціологічної групи “Рейтинг” за 2025 рік:

“40% опитаних в Україні цілком підтримують ідею повної заборони в Україні російського культурного продукту, ще 18% радше підтримують це. Водночас 21% зовсім не підтримують, а  18% радше не підтримують відповідні заходи”.

“Порівняно з 2024 р. частка молоді в Україні, яка виступає за повну заборону російського культурного простору в Україні, знизилась з 49% до 40%, а тих, хто зовсім не підтримують — зросла з 8% до 18%. Найбільші зміни відбулися серед молодших вікових категорій: якщо у 2024 р. 52% молоді 14–19 років підтримувала ідею повної заборони російського культурного простору, то у 2025 р. — 28%”.

І що ми можемо побачити? Ситуація зі ставленням до елементів російської культурної експансії в Україні погіршується! Так, в суспільстві ще залишається значна частина тих підлітків, які не підтримують російську експансію, але ми повинні орієнтуватись на тенденції, адже саме вони визначають наше майбутнє.

Здавалось би, ситуація - критична, і підлітки неспроможні її якось виправити. Та вихід є завжди, і навіть тут, коли ми бачимо байдужість зі сторони значної кількості молоді, ми все ще маємо варіанти вирішення ситуації. Ключовий з них полягає у формуванні нової української інтелігенції - підлітків та студентів, що вирізняються з-поміж інших. Яким чином? Вони, будучи національно - свідомими, самі ж це доводять участю у волонтерстві/національно орієнтованих чи ідеологічних змаганнях, є громадсько активними(дехто з них до прикладу є членом громадських організацій, як і я, автор даної статті). Тобто вони не прикриваються лише красивими словами, а хочуть творити нову Україну - справді вільну, прогресивну та ідеологічно сформовану (націоналістичну) - такою, якою б вона мала постати ще у 1990х. І тут перед нашим суспільством порушується найважливіше питання - як їх не загубити у вирі інших? Відповідь на це питання наступна - вони вже довели свою відмінність від інших, і вони вже виділяються, часто формуючи товариства, спільноти чи групи. Схожий процес відбувався у 1840х та 1920х роках, коли українська інтелігенція також починала з малого, а закінчувала цілими клубами, спілками та постійною громадсько активною позицією. Державі ж необхідно підтримувати таких людей фінансово та культурно, аби таке підгрунтя для формування нової нації не зникло, і не залишило Україну на призволяще. Багато хто може після цього порушити закономірне питання - “ А інші що, недостойні уваги?”. Питання справедливе, але відповідь така - варті уваги, ще й як, все таки це основна маса народу, і без нього неможливе втілення будь-яких суспільних, економічних та політичних процесів. Та важливим тут є факт того, що майбутня українська інтелігенція буде піднесена дещо вище над іншими, і вони зможуть досягнути того рівня успіху, про який багато хто мріє. Звичайно, це викличе певною мірою заздрість, та разом з тим - і натхнення в мільйонів людей, через що відбудеться докорінний злам в суспільстві в ідеологічному плані, і ті ж мільйони будуть формувати вже не народ, а повноцінну націю(що на сьогодні є лише частиною народу, об’єднаною спільними ідеями, громадською активністю та індивідуальними здібностями, що виділяють їх з-поміж інших, інтелігенція є головним компонентом існування нації). Це буде найстрашнішим прокляттям для наших ворогів, адже народ, який рано чи пізно повністю дійде до рівня нації - є нездоланним, адже це є найвищою формою суспільної організації, єдності та взаєморозуміння. Багато хто в цьому може побачити ознаки авторитарності, та український націоналізм не може нести авторитарні елементи, адже є ідеологією дійсної свободи, волі та розуму - того, завдяки чому і формується нація. Не забуваймо про це, і творімо вічне разом. Ніщо не зупинить ідею, час якої настав!