Автори: Майкл Вайсс та Хольгер Роонемаа
Оригінальний Хвіттер-тред був опублікований 11 квітня 2024 року
Минуло трохи часу, але у нас є новий тред від «Карла», естонського військового аналітика, про війну в Україні. [Ми підготували переклад] з Хольгером Роонемаа:
Почнімо зі стратегічного погляду. США стали ще більш обережними і невмілими. Конгрес перебуває точно на тому ж місці, що й під час нашої останньої розмови. На якусь мить, 1-2 тижні тому, здавалося, що вони можуть стати ближчими до угоди, але сьогодні впевненості в цьому немає.
Республіканці все ще зволікають. Немає ясності щодо пакету допомоги, допомоги в кредит чи їх комбінації. Все так само, як і півроку тому. Україна однозначно втрачає територію на східному фронті через затримку американської допомоги.
Позитивним моментом є те, що чеська ініціатива щодо боєприпасів принесла значні результати, і є надія, що перші партії прибудуть на лінію фронту найближчим часом. Це переважно артилерійські боєприпаси. Прикметно, що чехам вдалося залучити допомогу з нейтральних або навіть дружніх до росії країн - Індії, Пакистану, навіть Сербії.
Ініціативу Макрона також можна вважати позитивною зі стратегічної точки зору. Естонія історично вагалася щодо концепції стратегічної автономії, і до цього часу переговори з Францією не включали значної військової допомоги. Але акцент на тому, що війська Франції та інших країн можуть перебувати на українській території, навіть якщо тільки для навчань, дуже роздратувало росію.
Якби Франція дійсно зробила це, до неї приєдналися б країни Балтії, ймовірно, Польща і Чехія, можливо, скандинавські країни і Велика Британія. Це була б гарна коаліція для тренування українських військ. Насправді це не такий вже й великий крок, тому що, як було також публічно заявлено, де-факто спецоперації вже проводяться.
Франція завжди хотіла відігравати більшу геополітичну роль у відносинах зі США, ніж та, яку вона мала насправді. Тепер, коли США залишили вакуум, Макрон бачить можливість ним скористатися.
Однак ця нова ініціатива Франції була послаблена прямим засудженням з боку лідерів США та Німеччини. Якщо додати до цього думку США про те, що Україна завдає ударів по російських нафтопереробних і військових об'єктах, американська позиція стає незручною - особливо з огляду на те, що вони самі не можуть нічого зробити, щоб допомогти Україні.
Чи випливає це більше з внутрішніх міркувань команди Байдена, щоб не піднімати цю тему в передвиборчих дискусіях, оскільки зростання цін на нафту не зіграло б на користь Байдена під час виборі? Чи це стратегічний страх, чи комбінація чинників - я не можу судити.
На фронті російський тиск сильний. З часу нашої останньої розмови, коли Україна втратила Авдіївку, росія просунулася на північний захід від Бахмута, на захід від Авдіївки, під Первомайськом і, можливо, також на південному фронті. Це відбувається на оперативному рівні, але [просування] є послідовним і систематичним.
Причина - брак боєприпасів і зброї в України для стримування російських літаків. Російські плануючі бомби просто повністю знищують українські оборонні позиції, і в України немає іншого виходу, окрім як відступати на нові позиції.
Знову ж таки, це відбувається через відсутність пакету допомоги від США. Останній пакет допомоги США у березні становив 300 мільйонів доларів. Це було менше, ніж допомога, про яку того ж дня оголосила Данія. З того часу - нічого. Це дійсно дає про себе знати на фронті.
Немає підстав побоюватися, що оборона України може розвалитися. Все не так трагічно. Українські вищі офіцери та близькі до них люди налаштовані більш оптимістично, ніж на Заході. Вони кажуть, що Україна може втратити деякі позиції протягом наступних місяців, але немає страху, що росія прорве оборону.
Але росія продовжуватиме просуватися, насамперед, на східному фронті. Є також ознаки дуже сильного російського тиску на райони, які Україна відвоювала минулого літа під Роботиним і Вербовим.
Українське суспільство нарешті змогло впоратися зі зміною головнокомандувача. Були побоювання, що це ще більше розділить суспільство, ніж це сталося. Українці розуміють, що це не привід розривати власне суспільство і потрібно боротися незалежно від того, яка особистість їм більше подобається.
Часті атаки ракетами і дронами на Харків та Одесу викликають занепокоєння. Це великі, стратегічно і символічно важливі міста. Мета росії - зробити життя там максимально некомфортним.
Особливо це стосується Харкова, де протягом останніх тижнів вони не влучали ні в що інше, окрім житлових кварталів. Харків також знаходиться так близько до кордону, що українська протиповітряна оборона не може нічого вдіяти проти ракет С-300. Час від часу вони також завдають ударів по місту за допомогою плануючих бомб і безпілотників.
Росія також продовжує дестабілізувати Молдову. Вони неодноразово заявляли, що Україна атакувала об'єкти в Придністров'ї. Вони вивозять лідерів регіону Гагаузія до Москви. Єдина мета - дестабілізація країни напередодні президентських виборів восени. Наразі росія не має можливості для військового втручання в Молдову.
Верховна Рада України ухвалить новий закон про мобілізацію з дня на день (ухвалила 11 квітня), але питання демобілізації будуть врегульовані окремими законами. Військові, які перебувають на фронті вже понад 2 роки, отримали певний відпочинок, але, звичайно, вони хочуть більшого. Водночас, у російських підрозділах ситуація ще гірша.
Кілька днів тому російські блогери писали, що нова мобілізація буде в травні. Зараз вони перефразували, сказавши, що вона точно не буде в травні. Тут важливе формулювання. Це говорить про те, що вона може бути в червні або липні.
Враховуючи величезні втрати, особливо під Авдіївкою, їм доведеться оголосити нову хвилю мобілізації. Вони не можуть укомплектувати свої підрозділи, набираючи 15 до 25 тис. військовослужбовців щомісяця. Я сумніваюся, що вони зможуть розгортати більше на щомісячній основі, незалежно від того, що вони самі кажуть. Росія часто свідомо «фабрикує» свій успіх і намагається продати його Заходу.
Особливо їм знадобиться мобілізація, якщо Росія планує новий великий наступ. Зараз вони не здатні атакувати Харків з двох напрямків - з Куп'янська на сході і через кордон з Бєлгорода - одночасно, як це передбачалося.
Операції так званих російських добровольців у Бєлгороді, Курську, Брянську показали, що росія не має там жодних серйозних підрозділів. Інакше «добровольці» не змогли б входити і виходити [на територію росії] протягом декількох тижнів.
Наступ росії на Куп'янському напрямку також явно застопорився. Ще 1-2 місяці тому активність там була значно вищою.
Що стосується наступного великого наступу росії, то більш реалістичним напрямком було б продовження наступу на Донецького напрямку. Першою метою Путіна було повне захоплення Луганської та Донецької областей. Росія досягла певного успіху на 3 напрямках: Авдіївка в центрі, Бахмут на півночі та Первомайськ на півдні.
Логічним наступним напрямком був би наступ на Часів Яр на захід від Бахмута. Це відкрило б напрямки до Слов'янська і Краматорська, які є найбільшими вільними містами Донецької області. У Краматорську також знаходиться штаб східного угруповання Збройних сил України.
Протиповітряна оборона України слабша, і оскільки у них немає F-16, Росія може завдати великої шкоди за допомогою плануючих бомб. F-16 принесли б їй принаймні невелике полегшення, оскільки їхній радіус дії більший. Коли росіяни не можуть наблизити свої бомбардувальники [до лінії фронту], точність КАБів падає. Вони вже бомбардували окуповані райони і власну територію росії.
