Ірина (Орися) Іванівна Стешенко — драматична актриса, перекладачка, письменниця, а також онука Михайла Старицького.
Народилася 22 червня (5 липня) 1898 року, в Києві, в родині Івана та Оксани Стешенків. Варто зазначити що родина Стешенків-Старицьких була дуже інтелігентною, багато родичів Ірини зробили великий внесок в розвиток української культури, але на жаль більшість були репресовані радянською владою. Її хрещеною матір’ю була Олена Пчілка, а Леся Українка навіть називала її кузиною, хоч і кровної спорідненості вони не мали. Живучи в такому оточенні вона ще з дитинства цікавилася літературою, мовами та мистецтвом. У дванадцять років Орися вже читала Шекспіра і Мольєра в оригіналі.
В 1917 році вперше одружується з інженером Володимиром Корольовим, проте ненадовго. Вже наступного року вона бере шлюб з актором Лесем Середюком, з яким вони разом грали в Київському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка.
Згодом Лесь Курбас запрошує Ірину та її чоловіка вступити до театру “Березіль”. Але на талановиту акторку не одразу звертали увагу, згідно зі стереотипними параметрами тодішньої краси, її зовнішність не вважали підходящою для виконання головних ролей, та згодом все змінилося і її акторська кар’єра пішла вгору. Варто зазначити, що вона була надзвичайно талановитою акторкою та показувала свій талант що в другорядних ролях (яких вона виконала більше), що в головних ролях.
Вона активно розвивається як актриса, при чому не просто як актриса, а саме “курбасівська акторка“. Орися була тою, хто символічно зв’язував театр Березіль та театр Корифеїв, бо протягом всього життя вона берегла театральні традиції та пам’ять про них.
Курбас дбайливо плекав щонайменший паросток того культурного стремління в усіх нас разом. Щодо мене особисто, він вважав, що за родинною традицією я сполучатиму мистецтво сцени з мистецтвом літератури.
Після переїзду Березоля до Харкова вона починає працювати в театрі не тільки як акторка, а також як перекладачка.
Вистава “МІКАДО”
У виставі “Мікадо“ в 1927 році Ірина зіграла головну роль — Літі-Фу. Події у виставі відбуваються в Японії, але підіймаються сучасні питання. Ірина Стешенко грала цю роль у виставах в черзі з Валентиною Чистяковою, до акторів другого складу черга рідко доходила, але на гастролях до Одеси в 1929 році Орися виконувала головну роль, саме тоді настав її зоряний час. Саме під час гастролі оперета увінчалася успіхом, на афіші можна побачити, що “Мікадо“ займає більшу частину афіші. Березільська оперета б’є всі рекорди відвідуваності!
Стешенко і Курбас
Лесь Курбас мав дуже хороші стосунки з усіма акторами та підтримував їхню різносторонню діяльність, навіть якщо вона не була пов’язана з театром. Особливо з Орисею він мав дуже хороші стосунки. Якось у сезон 1927-28 року в Березіль приїздив Анрі Барбюс, Курбас попросив Ірину стати синхронною перекладачкою, після цього візиту Ірина лишила такі спогади:
У хвилюванні й тривозі дослухаючись до французьких слів, що їх виголошував Барбюс, я ввесь час відчувала на собі Курбасів погляд, який додавав мені відваги. Цей погляд вів, спрямовував мене, і я легко знайшла потрібні українські слова, переповідаючи глядачам Барбюсову промову. За лаштунками Курбас поцілував мене рвучко і вдячно, і не було і в житті моїм хвилини, щасливішої за ту хвилину великого піднесення, хвилину близькості душевної з великою, коханою, глибоко шанованою людиною, з навчителем, що звірився на мене, повірив у мене і був мені вдячний за те, що сам у мені виховав.
Варто пам’ятати, що Курбаса описують як дуже тактильну людину, і скоріше за все, цей епізод був саме виявленням вдячності та пошани.
Якщо бути чесною, то я дізналася про Ірину після дослідження приватного життя Леся Курбаса, але вона не заслуговує того, щоб про неї згадували лише в контексті любовного інтересу (яким вона навряд чи була). І на жаль чимало жінок, доля яких була пов’язана таким чи інакшим чином з видатними чоловіками спіткає така доля.
Про пані Орисю є багато хибних тверджень, наприклад: Вона настільки була закохана в Леся Курбаса, що після його арешту більше ніколи не закохувалася та не виходила заміж. Це дуже красива легенда, але вона абсолютно не відповідає дійсності. Насправді вона була людиною з дуже бурхливим характером, була одружена тричі, та мала багато романів вже після закоханості в Леся Курбаса.
Трагічна історія родини Старицьких-Стешенко
На початку я вже згадувала про те, що на жаль багато представників родини Стешенко-Старицьких було піддано репресіям. Першого трагічна доля спіткала батька Ірини, Івана Стешенка. Він був членом Центральної Ради, генеральний секретар освіти. Вбитий у Полтаві 30 липня 1918 року невідомими злочинцями.
Засудила його на смерть большевицька організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів тієї організації. Звуть його — Башловка. Чому саме засуд упав на Стешенка — не зрозуміти.
В 30-х роках більшість членів родини спіткала жахлива доля. Брат Ірини, Ярослав Стешенко був одним з провідних культурних діячів першої половини XX ст., колекціонер, бібліограф, мистецтвознавець, книгознавець, діяч національно-культурного відродження в Україні 1920-х років. Мав виразно проукраїнські погляди, через що регулярно піддавався переслідуванням. За своє тридцятип’ятирічне життя був арештований тричі. Після заслання до Казахстану був засуджений до виправних робіт у концтаборі, де й загинув у 1939 р.
Вероніка Черняхівська, двоюрідна сестра Ірини, мала хист до мов як і її кузина. Вона була перекладачкою з п’яти мов та поетесою. З усієї родини її спіткала чи не найжахливіша доля, не дарма її називають “зрубаною гілкою дерева Старицьких”. Про її долю можна довго писати, тому можливо і про неї напишу нарис.
Час від часу вона їздила зі своїм батьком у відрядження в Німеччину, там закохалася, а згодом одружилася з Теодором Геккеном. Шлюб тривав не довго, але постійні подорожі за кордон негативно повпливали на її “особисту справу“. В 1938 році її арештували вдруге, цього разу через звинувачення у шпіонажі на користь Німеччини. В тюрмі її психіка не витримала, до того ж є свідчення щодо зґвалтування слідчими. 22 вересня 1938 року Вероніку Черняхівську розстріляли.
Життя матері Вероніки, Людмили Старицької-Черняхівської також було трагічно обірвано у зв’язку з тим, що вона була однією з найяскравіших представниць української інтелігенції початку XX ст. Українська письменниця, громадська діячка українського жіночого руху. В 1941 році Людмилу та її сестру Оксану, матір Ірини Стешенко арештували та згодом відправили у вагоні для скотини до Казахстану. Людмила не пережила цього, померла дорогою, а її тіло скинули потягу. Її сестра Оксана змогла добратися місця заслання, але через рік померла у концтаборі.
Радянська влада вбила батька, матір, брата, тітку та двоюрідну сестру Ірини Стешенко. Саме на цій родинній історії можна осягнути весь жах сталінського терору.
Пізній період творчості
Після розгрому театру Березіль в 1933 році та його перейменування на театр ім. Т.Г. Шевченка, період акторської творчості Орисі підійшов до кінця. Остаточно вона покинула театр приблизно в 1948 році. Ірина повернулася до того, до чого мала хист з дитинства — до перекладу. Вона займалася цим до глибокої старості.
В 1973 році, в газеті “Радянська Україна“ було опубліковано статтю-звинувачення Ірини, де її назвали “Літераторкою похилого віку“ та звинуватили у зв’язках з українськими буржуазними націоналістами за кордоном. Також був докір щодо подачок з-за кордону, хоча вона просто обмінювалася подарунками з колишніми акторами Березоля, які емігрували в Америку. Таким чином її репутацію намагалися зіпсувати. Після цієї статті переклади зроблені нею не друкувалися.
Але навіть це не зупиняло її, навіть коли Ірина була вже похилого віку до неї у квартиру приходили представники нової української інтелігенції: поети, художники театральні діячі та перекладачі. Для останніх пані Ірина виділяла вівторок та четвер та влаштовувала зустрічі перекладачів. Там вони радились, обговорювали тексти, вели дискусії, а пані Ірина роздавала всім поради.
Не стало її 30 грудня 1987 року. Згідно з останньою волею пані Ірини Стешенко в її труну поклали портрет Леся Курбаса, вчителя та друга, якого вона обожнювала.
Вона була останньою з роду Старицьких-Стешенків та все життя берегла про них пам’ять. Всіма силами намагалася зберегти родинні традиції, навіть передала всі сімейні архіви в музей задля збереження.
Ірина Стешенко, це жінка навколо якої, існує багато легенд, але ми маємо пам’ятати не її скандальність, а внесок який вона зробила в нашу літературу та мистецтво. Завершити хотіла б її цитатою:
Тішу себе думкою, що може ж, таки і я внесла маленьку часточку в розвиток рідної культури.
