Випалена Земля. Битви між Драконами й Богами, а згодом - між Драконами і Людством, закінчилися. Довкола - пустка та руїна, й лише деякі вцілілі гуманоїди ґуртуються в племена, щоб вижити. Залишки магічних аномалій ще будуть довго нагадувати про себе в цьому регіоні, змушуючи племена кочувати задля безпеки, бо ж не всі прокляті місця мали стабільну зону впливу, й деякі з них могли рухатись, ніби маючи Свідомість. В одній з таких і був знайдений Самватас - молодий вірмлінг Червоного дракона, який мутував під впливом аномалії, отримавши у спадок від неї три голови, кволе - як на червоного дракона - тіло, та розтроєння особистості.
Молоде й дуже невелике плем'я, на чолі з жінкою, взяло на себе ризик виростити його й використати для свого виживання, і не помилилось. Вірмлінг ріс, підхоплюючи людську ментальність, й допомагаючи племені. Спочатку - у битвах супроти загроз Випаленої Землі та інших, більш агресивних племен, згодом, коли плем'я почало розростатись - допомагаючи в зведенні укріплень, відкривши для клану епоху вже не кочового, а осідлого життя. Можливість виверження гарячої лави дозволило укріпити фортифікаційні споруди, природня схильність до захисної магії дозволила захистити місто від впливу мінливих аномалій, а розмір дракона допоміг оточити місто, що постало на річці, системою валів.
Іще не навчившись приймати людську подобу, Самватас став злягатися із лідеркою племені, яка до того вважалася безплідною. Драконове сім'я зробило свою справу, й дало жінці трьох нащадків чоловічої статі. Але були й негаразди.
В Самватаса було три голови: він ніколи не заглиблювався в сон повноцінно, бо ж, допоки одна голова спала - дві були в свідомості. В кожної з голів був свій характер. Одна з них тяжіла до творчості й нескінченного пізнання цього світу, друга - до інтелектуального самовдосконалення та допомоги гуманоїдним цивілізаціям. Обидві тяжіли до Магії, але була ще й третя голова, яка тяжіла до руйнування та занурення в жорстокість природи червоних драконів. Вона жадала злягатись, пожирати людську плоть, та нищити своїм магматичним харканням усе довкола.
Лідерка племені навчала Самватаса, й могла стримувати цю третю голову, але, будучи напівельфійкою, життя її не було довгим у порівнянні з драконівським. Після смерті лідерки племені, все частіше домінувала третя голова, й Самватас став вимагати молодих цнотливих дівок від свого народу в якості жертв, з якими він би міг спочатку злягтися, а потім - зжерти. Новий лідер - Куяб - спочатку зголосився на умови свого батька-дракона, та згодом, разом з братами та бойовою дружиною, вигнав молодого змія з підконтрольної племені території, не дивлячись на ті досягнення, що отримала спільнота завдяки йому.
Самватас став мандрівником, прибиваючись то до одного, то до іншого племені. В пам'ять про лідерку племені, яка замінила йому і матір, і жону, він сформував собі образ напівельфа для цих подорожей, тож міг вводити в оману простий люд, підкреслюючи або свою людяність, або ельфійськість.
Найкращим прикриттям для мандрівного способу життя була музика. Але подорожуючого менестреля частенько розкривали, ловлючи на гарячому під час ґвалту чи "канібалізму" в часи втрати контролю, й він - вже в подобі дракона - оселявся в околицях з тими самими вимогами, що й раніше. Перебував на околицях він недовго, бо після передачі двох-трьох цнотливих дівчат з'являвся народний герой-батир, який перемагав Самватаса.
Його постійно виганяли: то звичайний селянин, благословенний Богами, натовче булавою три пики Самватаса, то якийсь кожум'яка добренько помне боки. В результаті, у віці сотні із гаком років, "мандрівний менестрель", який став уже не тільки професійним казкарем та музикою, а й тим, хто, принаймні частково, приборкав свої драконячі інстинкти, залишив межі Випаленої Землі, почавши мандрувати відкритим світом. В основному - суходолом.
Подекуди він мав зношення з ельфійками та жінками людської раси, після яких пожирав свої жертви, але то ставало дедалі рідшим явищем, набуваючи форму рецидиву. Філософія й самообмеження стали для Самватаса тими стовпами, які підтримували в ньому людяність, та все ж, кривавий слід все одно за ним тягнувся. Декілька разів йому вдавалось цей слід обірвати, впадаючи у сплячку на десяток-другий років.
Одного разу, у віці майже в дві сотні років, дракону довелося дуже швидко утікати від тих, хто став на цей слід, маючи на меті знищити його. Це сталося в одному з безлічі портових містечок. Так він, власне, й став членом команди морського судна, прибившись до неї в якості менестреля. Згодом виявилося, що судно те було піратським.
***
Через мутації Самватас трохи слабший за інших драконів, через розтроєння особистості йому дуже важко зробити із себе вузькоспеціалізованого майстра хоч у чомусь. Він не має досвіду морських подорожей взагалі (до цього бував лише на річкових суднах), з усіма витікаючими з цього наслідками. Три свідомості в одному тілі й невчасне перехоплення контролю над ним іншої свідомості часто може зіграти з Самватасом злий жарт. Свідомість Одіна, яка може прокинутись дуже невчасно, своєю поведінкою може створити ризики для життя дракона.
Розтроєння особистості сформувало три кардинально різні характери Самватаса. Так, Одін був злою, агресивно хаотичною, істотою, що насолоджувалась страхом і стражданнями інших, Ве був добрим, емпатичним і чутливим, готовий на авантюри заради нового досвіду, а Віллі - прагматиком, який іноді готовий був погодитись на менше зло заради перспектив у більш довготривалому майбутньому.
Самватас може перебувати в одній або декількох іпостасях. В подобі дракона цими трьома іпостасями є три голови змія, в подобі напівельфа - три особистості. В обох випадках, лише одна з них, як правило, буде домінуючою. Будь-яка іпостась володіє усим набором навичок, притаманних усім особистостям Самватаса, але найбільш ефективно використати навичку може лише домінуюча особистість, для якої ця навичка є характерною. Здатність до обертання на подобу напівельфа та дракона, польту, менталізму (читання думок та підкорення створінь) та бачення потоків Магії притаманні в однаковій ступені усім трьом особистостям (формам).
Одін. Агресивна особистість, що втілює в собі усю лють та вади, характерні для Червоних Драконів. Володіє магією стихії "Лава", вміє вправно займатися зношенням із жінками та й взагалі керувати своїм тілом - в тому числі в боротьбі з ворогами, виконанні матроських задач та володінні зброєю ближнього бою. Здатний протистояти навіюванням, перебиваючи їх природною агресивністю. Вміє залякати. Більшу частину часу перебуває в стані сну.
Віллі. Архітектор, тактик, політик. Майстер захисної магії. Саме він прав участь в переході племені Куяба з кочового до осідлого способу життя. Знайомий з етикетом, дипломатією, вміє переконувати.
Ве. Найбільш домінуюча наразі особистість. Вдало грає на багатьох музичних інструментах (особливо - лютні), вважає набір будь-якого нового досвіду необхідним шляхом для гармонізації агресії всередині себе. Схильний до апостольства, й використовує це для здобуття різних монашеських особливостей (несприятливість хворобам, голоду, тощо) а також контролю сну найбільш агресивної "голови". Вміє причарувати.
***
Ми трохи відволіклись, тож, повернемось до тієї події, що й привела Самватаса на піратський корабель. А діло було так...
***
Сеам розплющив очі. Він знаходився в якомусь ангарі. Судячи з того, що якесь світло усе ж пробивалось крізь отвори в стінах, наразі були сутінки. Знадвору було досуть шумно: люди бігали й галасували. Було чутно постріли рушниць, брязкіт шабель, та звуки вибухів гарматних ядер. Схоже, точилась битва.
Самватас огледів простір довкола себе. Всередині було досить темно, й сутінкового світла з вулиці не було достатньо, щоб освітити те, що було всередині. Але дракону цього було й не треба, адже вони - дракони - були печерними створіннями й, природньо, бачили все досить гарно, навіть у цілковитій темряві. Те, що Сем побачив, йому не сподобалось. Добре, що наразі він був о своєму беземоційному стані, бо якби за штурвалом знаходився менестрель - той проблювався б.
В ангарі лежала дівчина. Роздерте плаття та її поза говорили про те, що вона була зґвалтована. Зтікаючий кров'ю огризок на місці руки й ноги, та відсутність, власне, цих кінцівок в амбарі, натякало на те, що вони були з'їдені, й скоріш за все - сирими. Сему була знайома ця картина: ніхто інший не міг такого зробити, аніж він сам, що означало, лише одне. Менестрель втратив контроль, випустивши Звіра.
- В останній раз її бачили тут! - почувся голос знадвору, після чого двері відкрились, і світло гасової лямпи освітило все довкола. У дверях стояв чоловік, судячи з одягу - торговець. За його спиною стояло четверо патрульних в повних обладунках.
- Це не пірати! - з жахом мовив один із них. - Це ж Семьюел, місцевий бард!
Під цим іменем менестрель був відомим багато де. Він працював над своєю репутацією задля того, щоб репутація згодом працювала на нього. Прагматичне сприйняття дракона викреслило перед ним лише один варіянт - прийняти свою істинну подобу, вбити усіх п'ятьох свідків і вшитися звідси. Він досить довго працював над своїм образом мандрівного барда-лютняра, і це викриття нашкодило б світові набагато більше, ніж вартували ці п'ятеро життів. Тож, за декілька секунд обернувшись на могутнього триглавого червоного дракона, він чхнув у сторону небажаних свідків.
Шмат полум'яної густої лави вилетів з його ніздрів, умить спопеливши усіх п'ятьох. Вогонь перекинувся на сусідні будівлі, але Самватас не міг одразу обернутись у напівельфійську подобу, тож, розправивши крила, він злетів у височінь.
Безіменне поселення, до якого він потрапив зо три тижні тому крізь односторонній магічний портал, розкинулось панорамою перед драконом. Сонце вже зайшло за обрій, і сутінки перетворилися на темряву. Десь в іншій стороні палали факели й лунали гарматні постріли: схоже, в портовій зоні точилась битва. Вона й тут мала б початись, якби не швидка втеча крилатого ящура.
- О господи, що ж ми накоїли!!! Вона була така молода й файна, їй би іще жити й жити!!! - заволала права голова Самватаса. То був, власне, Менестрель: він міг спілкуватись із Чаклуном, але поки що тіло корилося, власне, останньому.
- Та тихо ти! Іще розбудиш нашого жорстокого брата! Он де він, нажерся людського м'яса, та й спить собі! - буркнула центральна голова, киваючи вліво. Ліва ж голова безвільно похитувалась із заплющеними очима, перебуваючи в дрімоті.
Треба було щось робить і Самватас визначився із тим, що саме. Отой корабель, проти команди якого билися містяни і на суші, й на морі, явно потребував допомоги, тож Сеам полетів в його сторону. Летів він супроти відблисків сонця, на великій висоті, й тому його важко було помітити із землі. Часу, витраченого на політ, вистачило для того, щоб природня магія відновилась, тож, можна було обертатися назад, в напівельфійську подобу. Та й менестрель вже оговтався від шоку, який його, було, охопив, від усвідомлення заподіяного, й готовий був взяти тіло під контроль. Дракон чихнув іще раз, випустивши лавове ядро в сторону одного з кораблів, який атакував "Підкорювача Зорі", після чого, іще в повітрі, повернув собі гуманоїдну форму.
***
Бард стрімко падав в сторону корабля, який, згодом, виявиться піратським. Битва наближалась до завершення, але для Самватаса актуальним було питання м'якої посадки. Так, він вже декілька разів робив подібні піруети, що не виключало бентежності й хвилювання за власне життя.
Він не намагався загальмувати своє падіння: навпак, прийнявши вертикальне положення, він набрав швидкості, після чого розгорнув свій плащ.
Плащ в Самватаса був не звичайний: він мав каркас, виконаний подобою до його власних драконових крил. Підсилений Магією, він дозволяв ширяти у повітрі, поступово знижуючись і направляючи політ туди, куди було треба. От і зараз, він направив своє тіло в сторону піратського корабля. Сльози все ще душили музиканта, але він взяв себе в руки й усе ж таки зміг приземлитись на одну зі щогл судна. Там він, власне, й перечекав деякий час, доки битва не закінчилась, а корабель не вийшов у відкрите море.
***
Пройшло декілька днів. За цей час Самватас зміг дочекатись, доки вся команда не понапивається, й спустився зі щогли, сховавшись в одному з трюмових відсіків. Потім - весь день спав, відпочиваючи від того напруження, яке довелось відчути, майже чверть доби вичікуючи на щоглі зручного моменту. Потім - мало не цілий день блював, оскільки це було чи не перша його подорож морем (добре, що звуки блювання не було чутно, й його присутність не була помічена). Потім - молився за спасіння душі бідної дівчини, яку зґвалтував і з'їв, потім знову спав, і вже орієнтовно на третій день, більш-менш прийшовши до тями, він вирішив піднятись на палубу й розкрити своє перебування на кораблі його капітану. Так, він був голодним, але не це стало причиною такого рішення. Навички аскета дозволяли йому голодувати досить довго, але менестрель мав досить соціально спрямований характер - інакше він не став би мандрівним музикою. Без спілкування з іншими він міг протриматись набагато меншу кількість часу, ніж без води...
