Це — український горор від Каті Орловської, і він впевнено дивиться лютими червоними очима у читачів. Я купляла паперову книгу видавництва “Темпора”і вона тепер в мене у руках. Оформлення дуже гарне, білі сторінки, прошита книга, тверда матова обкладинка в червонястих тонах.
І, хоча цей роман порівнюють з “Сяйвом” шанованого мною містера Кінґа, тут ближче, як на мене неквапливо кровожерливий Річард Метсон.
Це повільна, смоляна, готична історія, де наче нічого і страшного не сталось — просто молода та дуже творча родина переїхала в інший будинок, бо сталася пожежа. Просто попередня власниця будинку теж щось писала, як і Тарас, що разом з родиною тимчасово оселився в її будинку, серед груш та тиші.
От тільки — в буднику хтось є. Хтось червоно мерехтить, говорить з тими, хто створює вигадані світи. Хтось. І йому служили. Зло — Червоний, без тіла та якогось конкретного імені.
І наче ж усе закінчилось гарно, але — і письменник пише, і дружина його Олена глека робить, і мала дитина Ганнуся машинку перефарбовує. В чорний. А чорний колір вміщує в собі червоний….