Любов до “поганих хлопців” — це один з прийомів жанру “любовний роман” і він має давні корені. І корені ті тягнуться аж з романтизму з його героєм-бунтарем. Але! На відміну від дійсного повстанця-бунтаря-розбійника, який щось таки робить, “поганий хлопець” робить приблизно нічого з героїнею, за вийнятком оргазму, та й то не собі.
Бо тут величезну роль грає жанр — це максимально позитивні емоції для читачок з мінімальною загрозою героїні, інакше це вже буде трохи не те. І професія чи соціальний статус коханця — це додаткова екзотика, перчинка, щоб якось змінити стандартні кліше та створити нові. От і вампіри крові не п’ють, і бандити морду не б’ють, і навіть Джессі Джеймс вибирає не одружується на своїй кузині , а залицяється до невинної героїні (хоча в реальній історії цей мешканець Міссурі якраз на своїй кузині (яка йому родичкою не була) і одружився.) і перестає грабувати банки, залізниці та вбивати агентів Пінкертона, чого він робити навіть одруженим не припинив.
І отут формується друге кліше, яке до романтизму відношення не має - “кохання робить когось кращим”, що веде свій рід аж з класицизму — герой має бути уособленням усіх чеснот. “Поганий хлопець” стає взірцем для усіх оточуючих. І отут є проблема, маленька така, непомітна, яку обходять — якщо в нього був якийсь нечесний заробіток, то ніхто ж не дасть жити ні йому, ні його родині.
