Становлення періоду сучасної української літератури це неабиякий складний та водночас піднесений період у нашій культурі. Майже на «руїнах» СРСР українські автори формували абсолютно нове покоління письменників та поетів. Це ті особистості, яких вже не можна було взяти владі у кайданки за "не ті слова", їх було не залякати.
До незалежності України письменники почали об'єднуватися для видавництв літературних журналів, в яких можна було спостерігати зовсім не схожий на радянський формат написання поезії чи творів.
Одним із таких видань був часопис “Четвер” Юрія Іздрика. Журнал створений з бажанням відкрити нову сторінку в літературі лише українською, був вільним простором для абсолютно різножанрових текстів, а для декого навіть став першими сходинками до п'єдесталу визнання.
Також з літературними журналами все більшої популярності набували літературні угрупування, наприкінці 80-х найвідомішим було “Бу-Ба-Бу”. Засновниками його були письменники й прозаїки Юрій Андрухович та Віктор Неборак. У цій спільноті “бубабісти” творили ексцентрично, зовсім по новому, де були тільки індивідуальність та самобутність, такі нестандартні на той час літературні рішення були чудовим прикладом для нових імен у сучасному письменництві.
Чималу роль для становлення нашої сучасної літератури у 2000-х відіграв Інтернет, де було створено величезну кількість вебсайтів для поширення авторами їх творчості, одні з найвідоміших були сайти “Поетика” та “Літклуб”. Після прочитання щойно опублікованих романів, новел та віршів, читачам хотілося висловити свої враження від творів та їх авторів так і з’явилися вебпортали “ЛітАкцент” та “Буквоїд” - вебпростори для численних рецензій, критик та матеріалів про книжки модерної літератури.
Ми знаємо, що до теперішнього стану української літератури свої зусилля для пошуку нових форм осмислення національної ідентичності у часи жорстоко тоталітарного режиму доклали багато представників різних літературних поколінь.
Новим подихом в цьому стали представники “дев’яностиків”, сміливо можна стверджувати, що вони були перші, хто під час становлення незалежності нашої держави почали писати всупереч канонам минулих поколінь, без державної цензури. Завдяки своєму епатажному стилю та впливу західних тенденцій вони здобули свою читацьку аудиторію. У цей період стали відомі імена Сергія Жадана, Івана Андрусяка, Мар’яни Савки, Маріанни Кіяновської. Останні були одні зі співзасновниць у 1990 році жіночої літературної групи “ММЮННА ТУГА”. Творчості письменниць був притаманний ліричний стиль.
Справедливо буде згадати ще й про вірші та романи, які були покладені на музику чи екранізовані, таких творів велика кількість. Наприклад, популярний у 90-ті роки рок-гурт “Мертвий півень” створили пісню на вірші Наталки Білоцерківської “Ми помрем не в Парижі…”. Сам твір є ностальгічною сповіддю авторки за минулими часами, а мелодія у пісні є відтінком усіх емоцій закладених в ці рядки.
Стосовно екранізації, український кінематограф вдало поєднує книгу автора з режисерським баченням повнометражної картини. Приміром, роман Софії Андрухович “Фелікс Австрія” був втілений на екранах під назвою “Віддана”. Джерело сюжету – це історія двох молодих дівчат, які виросли разом, але одна з них служниця, а інша багата панна. Книгу та фільм кожен може сприйняти по різному, але особисті вподобання не виключають той факт, що коли сходиться дві творчі складові, то створюється новий шедевр культурного надбання для усієї держави.
В нашому сьогоденні фундаментальне значення для історичної та культурної спадщини для нащадків мають художні твори про війну Росії проти України, яка взяла свій початок у 2014 році. До прикладу, у 2018 році український захисник, який боронив Україну на початку окупації Росією Луганська, Донецька та Криму, Валерій Маркус видає свою першу книгу "Сліди на дорозі". Книга про шлях людини на війні, без пафосних метафор та порівнянь, про справжнє життя, коли над головою літають важкі артилерійські снаряди, коли прості люди втрачають свої домівки або гинуть під їхніми завалами.
І на останок хочеться додати, що кожне нове ім'я, яке з'являється у списках сучасних українських літераторів закарбовує ще одну цеглину в нашій ідентичності та не зупиняє розвиток нового і ще нового в українській культурі. І зовсім немає значення чи особа буде писати ексцентрично та зухвало, чи стане мрійливим ліриком.
P. S. Будемо вважати, що це моє феєричне повернення у сім’ю Друкарні. Приємного прочитання!
