Ось – світ Художника. Вічна ніч, і єдина зірка освітлює життя, занадто далека, аби подарувати хоч дрібку тепла. Міста, захищені гіонними лініями – одна блакитна, інша пурпурова – й звідусіль оточені непроглядним мороком. А в мороку чатують жахіття.
Ось – світ Юмі. Тут завжди панує день, і єдина зірка освітлює життя, червона й палахкотлива. Земля, настільки гаряча, що навіть квіти плинуть у повітрі, а будинки левітують, підтримувані пристроями, що їх дарують людству духи. А духів прикликає мистецтво.
Жахіття надзвичайно небезпечні – якщо вони проникнуть у місто і знайдуть жертву, з чийого сну можна харчуватись, вони можуть набути стабільності і почати убивати. Щоб не допустити цього, існують Художники Жахіть, які замальовують жахіття, надаючи їм незагрозливу форму. За давньою традицією Нікаро відкинув власне ім'я, залишившись просто Художником – самотнім мандрівником, непохитним самітником. Чи... щось таке. Іноді він сумує за своїми друзями, але ці часи безповоротно минули.
У Художника немає життя. Є лише рутина. Він давно не намагається намалювати щось справді значиме – навіщо? Бути Художником Жахіть – не мистецтво. Це не більш ніж робота.
Юмі – Обрана. Вона народилась під доленосною зіркою, її забрали у батьків та тренували все життя, аби вона стала найкращою – утім, «найкращість» має дещо спільне із горизонтом. Вона завжди залишається недосяжною. Яких би звершень Юмі не здобула, їй не забудуть повторити, що вона старається недостатньо – що її недостатньо. Юмі складає каміння у стоси, балансуючи його в неможливих, небачених комбінаціях. Вона може говорити із духами. Вона йокі-гіджо.
У йокі-гіджо немає життя. Немає ані потреб, ані бажань. Уся її сутність – служіння своєму народові.
Але одного разу Юмі прикликає духа, який відрізняється від решти. Він говорить їй, що духи в небезпеці, що вони ув'язнені, як і сама Юмі. І що саме вона має їх врятувати. Дух обіцяє надіслати їй допомогу, і Юмі засинає, зморена тяжким днем.
Художник дивиться на зірку після зустрічі зі стабільним жахіттям – йому вдалось налякати істоту, але вона втекла у морок, тож потрібно терміново повідомити наглядачам про загрозу. Він кліпає і провалюється у пітьму.
Юмі прокидається, і у неї немає фізичної оболонки. Художник прокидається, і він у дивному світі, де світло занадто яскраве, а земля занадто гаряча, а його тіло занадто... не його.
Вони пов'язані – між собою та із цією загадкою, і їм необхідно працювати разом, аби повернутися до своїх життів. Самотність посеред натовпу, зневіреність, корупція, право вибору та машини, що намагаються замінити митців – ані Юмі, ані Художник і не уявляють, із чим їм доведеться зіштовхнутись.
Ця книга була написана у 2020-му, до цього буму штучного інтелекту в мистецтві, але вона дуже перекликається із нинішньою ситуацією. Персонажі постають живими зі сторінок, їхні проблеми резонують із багатьма людськими проблемами та моїми особисто. Ну а розв’язка усієї цієї загадки настільки приголомшлива, що останню сотню сторінок я вже забули, що мені рано вставати на заняття, і читали усю ніч. У мене були теорії, звісно… але це перевершило їх усі)
Історія стилізована під казку, яку розказує Гойд нам, як слухачам – і мені надзвичайно подобаються його коментарі, пояснення та ліричні відступи про природу історій та особливості магії цього світу. Окрема подяка за Дизайн як власницю локшинної, яка дає знижку лише у простих числах – вона неперевершена ❤️
Напевно, як перше знайомство із Космером я б цю книгу не рекомендували – все ж для того, щоб зрозуміти основний плоттвіст, варто добре орієнтуватись у структурі всесвіту – але якщо ви не боїтесь труднощів, чи якщо ви читали якісь космерські книги вже (і якщо добре володієте англійською, бо переклад ще поки не анонсований) – то я дуже раджу “Yumi and the Nightmare Painter” до прочитання!
