Так, я обожнюю мову. Я та людина, яка читає синонімічні словники в якості дозвілля, і гуглить о пів на третю ночі семантичну різницю між словами "серед" та "посеред". Але в межах величезної науки мовознавства є розділ, який займає особливе місце в моєму серці – і це вплив мови на свідомість.
Колись давно я читали про дослідження, де науковці показували піддослідним, носіям різних мов, два різних відтінки синього, і ті мали вказати, який відтінок світліший, а який – темніший. Виявилось, що носії, зокрема, української та інших мов, в яких існують окремі слова на позначення "синього" та "блакитного", виконували завдання швидше, аніж носії англійської та їй подібних, де ці дві смислові категорії позначаються єдиним "blue". Для того, аби розв'язати задачу, потрібно дати назву її елементам, і люди, мозок яких одразу пов'язував кольорові картки із окремими поняттями, досягали більших успіхів, аніж люди, для яких обидві картки були передовсім "blue", а вже потім – "dark blue" чи "light blue".
Хіба ж не дивовижно?
"Мова-меч" торкається цієї теми, як і низки інших тем, що стосуються усіх тих процесів, які відбувались у мові – у численних мовах поневолених народів – під час панування радянського союзу.
Книга побудована зі ста одного розділу, кожен із яких стисло оповідає про те чи інше мовне, а зачасту також соціальне, політичне чи навіть психологічне явище. Це справді ґрунтовне дослідження – а найважливіше, що воно дає читачам певну платформу, від якої можна відштовхнутись та поринути у більш конкретні теми.
Принаймні я точно більше читатиму про штучне конструювання мови, яке, подібно до орвелівської newspeak, мало визначати мислення її мовців.
На початку існування радянської імперії – а у ставленні до окупованих народів вона була нічим іншим, як імперією – не було єдиної згоди щодо того, що ж робити із мовами. Усі, від вимазаних у кіптяві робітників до найвищих партійних чинів, марили світовою революцією. Мова, звісно ж, не залишалась поза увагою, і якщо й пробивалась крізь загальний хаос єдина спільна думка, то це була думка про те, що мова покликана оспівувати революцію – а задля цього і сама революційно змінитись.
Розділи про зміну мови мені подобаються найбільше, можливо, через те, що вони настільки не піддаються логічному осмисленню, що здаються радше вигадкою, аніж реальною дійсністю.
Чи можете ви уявити, що мову затиснуть у лещатах та почнуть її кромсати, аби якнайкраще підлаштувати під потреби... не революції, не партії навіть, а того конкретного настрою, який панує в момент. Безлад примусового переводу мов на латинку, потім ще більш примусового – на кирилицю (основа для повальної русифікації) був настільки швидкоплинним, що діти починали вчитися рідного арабського письма, потім переходили на латиницю, а закінчували школу вже із кирилицею.
Лиш уявіть, якої шкоди це завдало місцевим культурам... Лише в десятиліття тридцятих унікальну писемність втратили щонайменше десять народів.
Тотальне вигадування нових слів – зазвичай скорочення до акронімів, зліплення у абревіатури, беззмістовні запозичення, часто із запереченням власного словотвору. Акроніми на язиках простолюддя швидко ставали набором літер, абревіатури – магічними заклинаннями, позбавленими значень, запозичення не приживались.
Намагання створити новий синтаксис – синтаксис, ну ви можете собі уявити? Спрощення структури речення, встановлення чіткого порядку членів речення, засудження "надмірної вишуканости" та "заумности". Неприпустимість не те що діалектизмів, але й просто емоційно забарвлених слів. Засилля пасивного стану дієслів, знеособлености, яка, насправді, дуже добре передає епоху, в якій марно було шукати "крайнього". Погодьтесь, "на зборах вирішено було винести догану громадянину А." звучить набагато безпечніше, аніж "збори вирішили винести догану громадянину А." Бути "крайнім", бути "винним", навіть у таких писемних конструкціях, загрожувало репутації, посаді, життю.
(Задумайтесь, наскільки ці правила вкорінились навіть у наше з вами світосприйняття. Я написали спочатку "було загрозливо для" – і не дописавши кілька літер, змінили на "загрожувало", зрозумівши, що пишучи про проблему, цій же проблемі піддаюсь.)
Зміна значень слів! Ще коли я читали старі, 20-х років газети, мені аж очі різали заголовки зі "з'їздами бідноти". Як очевидно негативне слово "біднота" могло перетворитись на горду (само)назву? Чи розуміла сама "біднота", себто селяни-колгоспники та пролетарі-робітники, цю суперечність між тим, що проголошується і тим, що насправді є?
Чи розумів цю суперечність хоч хтось у тюрмі народів?
Ця книжка – про дуже багато чого.
Про те, як у повсякденній мові простежувались настрої народу та віддзеркалювалась державна політика.
Про штучне збіднення мови через пресу та літературу (що також оповідалось в "Прожити й розповісти").
Про русифікацію в армії, в'язницях та на великих будівництвах.
Про те, як українська мова водночас вигравала та страждала через свою близькість до проголошеної "панівною" російської.
І навіть трохи про соціальні процеси в радянському союзі – наприклад, про примусове переселення селян. Власне, родину моєї бабусі переселили в інше новозбудоване поселення (добре хоч не просто вигнали з хат, як це робилось із багатьма), коли їхнє рідне село затопили, знищивши вщент, під час побудови Оскільського, тоді ще Червонооскільського, водосховища.
Навряд чи усе це робилось із метою знищити мовну унікальність селян – скоріше, аби позбавити їх зв'язку із землею, господарством та відчуттям рідного краю, однак діалекти та говірки вимушених переселенців перемішувались, деформувались та зрештою розчинялись у нормі місцини, до якої їх помістили.
А також ця книга – про ті наслідки радянської мовної політики, які ми можемо спостерігати сьогодні. Ви знали, що Харків завжди, і аж до 20-х років минулого сторіччя, був повністю україномовним? Нашу ідентичність забрали у нас, замінили на фальшиву "престижну російськомовність", а потім використали це як привід, аби винищити нас остаточно.
І все ж українська мова вижила попри усі паплюження, заборони та репресії. І цим не можна не захоплюватись.
Мова – це перший елемент національної самосвідомости. Саме тому знищення культури починається зі знищення мови. Тому я закликаю вас плекати нашу неймовірно чарівну українську мову, говорити нею в побуті та на загал, а також
читати книгу "Мова-меч. Як говорила радянська імперія" Євгенії Кузнєцової!
