Чому журналістика та активізм працюють?
Усі народи мають право на самовизначення. Завдяки цьому праву вони вільно визначають свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
— Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966) та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966)
В ексклюзивному інтерв'ю 2022 року для Democracy Now! активістку Західної Сахари Султану Хая питають:
“Президент Сполучених Штатів, Державний секретар Ентоні Блінкен та инші країни-члени НАТО неодноразово наголошували, що суверенні кордони держав мають поважатися. Чи вбачаєте ви паралелі між російським вторгненням в Україну та тим, що зробило Марокко із Західною Сахарою?”
Султана відповідає: “Ми переживаємо те саме, що й український народ. Ті самі методи застосовують марокканці та їхній режим. Уся історія народу сахраві — це історія страждання. І ми хочемо, щоб світ про це почув.”
Тоді журналістка Democracy Now! Задає те саме питання Едріенн Кенн, представниці правозахисної організації “Ветерани за мир”, що приїхала відвідати Султану Хая, яку марокканська влада протримала під домашнім арештом на той момент уже 482 дні.
Едріенн відповідає: “Мене навіть діти тут запитували, що я думаю про те, що відбувається в Росії й Україні, і що відбувається тут — у Західній Сахарі під контролем Марокко. І єдине, що я можу сказати... у моїй голові надто багато думок. Ми сподівалися, щиро сподівалися, що спостерігаючи за подіями в Україні, весь світ, можливо, також побачить лицемірство того, що відбувається тут, у Західній Сахарі. Я лише благаю журналістів з усього світу: приїдьте й станьте свідками того, що тут коїться — в останній окупованій країні Африки, яка прагне лише одного: реалізувати своє право на самовизначення та свободу. І це те саме право, яке має мати кожна людина. Усі повинні мати право на свій дім і на свою батьківщину.”
Чому Західна Сахара стратегічно важлива для Марокко?
В той час як Європа, хай у своєму розважливому темпі, але допомагає Україні, вона також активно користується ресурсами окупованої Західної Сахари. Ця земля пустельна, але багата на корисні копалини, зокрема, фосфати.
Атлантичне узбережжя Західної Сахари надзвичайно багате на рибу. Морський промисел є однією з ключових галузей експлуатації регіону. Велика частина улову експортується (зокрема в ЄС і Китай), часто в обхід міжнародного права.
У регіоні проводили сейсмічну розвідку на шельфі Атлантичного океану. Декілька іноземних компаній (включно з Total і Kosmos Energy) підписували контракти з Марокко, що викликало міжнародну критику, оскільки експлуатація ресурсів в окупованій території без згоди корінного населення порушує міжнародне право.
Західна Сахара має високий потенціал для сонячної та вітрової енергетики, який Марокко також намагається використовувати. Європа закуповує навіть пісок Західної Сахари для своїх пляжів.
Історія конфлікту та колоніальна спадщина
Західна Сахара очікує на референдум про незалежність із 1991 року — того самого, коли Україна здобула державність. У той час, як пострадянські країни намагалися вийти з тіні імперії, США, Ізраїль і Марокко підтримували мілітаризоване закріплення марокканського контролю: регіон було відгороджено мінованим муром завдовжки понад 2 700 км, щоб унеможливити незалежність народу сахраві.
Після виходу Іспанії з колонії у 1975 році Марокко й Мавританія заявили територіальні претензії. Народний визвольний рух Фронт Полісаріо, підтримуваний Алжиром, проголосив Сахравійську Арабську Демократичну Республіку (САДР). Того ж року Марокко анексувало більшість території під час так званого Зеленого маршу. Мавританія вийшла з конфлікту у 1979-му, залишивши Марокко єдиним претендентом на територію.
Марокко наполягає, що Західна Сахара історично належить йому, посилаючись на зв’язки племен із султанатом доколоніального періоду. Сьогодні країна контролює близько 80 % регіону, називаючи його своїми Південними провінціями. Суверенітет Марокко над Західною Сахарою визнали лише кілька держав — зокрема США та Ізраїль.
ООН і далі вважає Західну Сахару несамоврядною територією й підтримує право народу сахраві на самовизначення через референдум. Частина країн визнає САДР, хоча чимало згодом відкликали або заморозили це визнання. Водночас усе більше держав схиляються до плану автономії в межах Марокко — однак для сахраві це неприйнятно.
Стан конфлікту сьогодні
Фронт Полісаріо контролює вузьку східну частину Західної Сахари й керує урядом у вигнанні з території Алжиру. Перемир’я під егідою ООН, що діяло з 1991 року, було порушене марокканськими силами наприкінці 2020-го, й конфлікт знову загострився. Переговори заблоковані: Марокко категорично відкидає референдум із можливістю незалежности, просуваючи лише варіант обмеженої автономії.
Для Марокко це не лише стратегічне, а й глибоко емоційне питання — його підтримує держава на всіх рівнях: від офіційної політики до шкільної освіти й міжнародної дипломатії.
Чому не відбувся референдум?
ООН вважає Західну Сахару територією без самоврядування і принципово підтримує її право на самовизначення через референдум. Регіон був іспанською колонією до 1975 року, а з 1963-го включений до переліку колоній, народи яких ще не досягли повного самоуправління. Після виходу Іспанії не було визначено, кому саме має перейти суверенітет — Марокко, Мавританії чи народу сахраві. Відповідно до Статуту ООН, колонізовані народи мають право обирати між незалежністю, інтеграцією чи автономією.
У 1991 році ООН і Африканський союз допомогли укласти перемир’я між Марокко і Фронтом Полісаріо за умови проведення референдуму. Однак його так і не організували через політичний глухий кут.
Полісаріо наполягає, що голосувати мають лише корінні сахравійці, зафіксовані в переписі 1974 року. Марокко вимагає включити й тих, хто переселився на територію згодом. Спроби ООН скласти виборчі списки у 1990-х зазнали фіаско через постійні суперечки й апеляції. Крім того, Полісаріо наполягає на двох чітких варіантах — незалежність або інтеграція, тоді як Марокко дозволяє лише один — автономію в межах свого суверенітету.
Із 2000-х років дедалі більше країн почали вважати референдум нереалістичним, змістивши увагу на політичні домовленості. План автономії, запропонований Марокко у 2007 році, кілька держав — зокрема США та Франція — назвали «серйозним і правдоподібним».
Місія ООН у Західній Сахарі (MINURSO) діє досі, але не має ані мандату на захист прав людини, ані плану організації референдуму. ООН продовжує закликати до політичного вирішення, яке гарантує самовизначення сахраві, але не уточнює, як саме це має бути реалізовано. Тим часом ситуація залишається патовою, а марокканська влада продовжує тиск і насильство проти місцевого населення.
Чому журналістика та активізм працюють?
У 2018 році Democracy Now! зробили, здавалося б, неможливе — прорвали медійний блекаут. Зважаючи на те, що до них багатьох журналістів та активістів депортували або не впускали, а за командою Democracy Now! пильно стежили протягом чотириденного перебування в Західній Сахарі, усе вказує на те, що Марокко намагалося надіслати світові меседж: дивіться, ніякого блекауту немає, нам нічого приховувати.
Однак, схоже, марокканська влада недооцінила силу впливу фільму «Чотири дні в Сахарі», який нагадав світові про невирішену проблему Західної Сахари та Султану Хаю, що стала відомою правозахисницею після 2007 року, коли втратила одне око під час нападу марокканських сил після студентського протесту в Марракеші. З того часу вона відкрито виступала за право сахраві на самовизначення та публічно критикувала марокканську окупацію.
У 2022 році активістам з організації Veterans for Peace вдалося фізично прорвати блокаду навколо будинку Султани Хаї, де вона та її сім’я перебували під домашнім арештом протягом 482 днів. Під час цієї блокади будинок неодноразово атакували, а Султану та її сестер піддавали приниженням і сексуальному насильству на очах у їхньої 84-річної матері.
Активісти «Ветеранів за мир» залишалися в будинку Султани близько двох із половиною місяців — аж доки їй не дозволили виїхати на лікування до Іспанії.
Султана Хая — провідна сахравійська правозахисниця, яка отримала кілька нагород, зокрема, Front Line Defenders Award (2010) та International Women of Courage Award (2022) за захист прав людини і боротьбу за незалежність Західної Сахари. Нині десятки її соратників ув’язнені марокканською владою вже багато років, а понад 170 тисяч сахравійців змушені десятиліттями жити в біженських таборах у пустелі Алжиру, надіючись на повернення додому. Західна Сахара досі залишається під окупацією та є однією з найбільш замінованих територій у світі. Медіа продовжують блокуватися, залишаючи країну в інформаційній ізоляції.
