Категорії філософської думки
Онтологія (що таке?)
Природа речей
Питання про сутність речей та явищ
Епістемологія (як ми знаємо?)
Природа знання та розуміння
Етика (що правильно?)
Моральні питання та вибір
Аксіологія (що має цінність?)
Природа цінностей
Методологія (як ми мислимо і вивчаємо?)
Методи мислення та аналізу
Психологія і самопізнання (хто я?)
Мотивація, прагнення, страхи
Антропологія (що значить бути людиною?)
Людська природа
Соціальна філософія (яка природа суспільства?)
Суспільство, влада, справедливість
Естетика (що таке краса?)
Природа краси, мистецтва, смаку
Практичне застосування
Комбінування категорій для глибших роздумів
Художні засоби
Метафора
Порівняння через подібність
Приклад: «Життя — це корабель, який безнастанно бореться з хвилями долі»
Алегорія
Розгорнута метафора для передачі філософського змісту
Приклад: «Печера Платона»
Гіпербола
Перебільшення для підкреслення емоції
Приклад: «День, коли я відчував, що небо падає на мене»
Оксюморон
Поєднання протилежних ідей
Приклад: «Жива смерть»
Символ
Образ, що має глибше значення
Приклад: Дерево як символ знання
Іронія
Вживання слів, що означають протилежне
Приклад: «Яка розкіш — залишитись у повній самотності серед тисяч людей»
Антитеза
Зіставлення контрастних понять
Приклад: «Чим більше ми намагаємося осягнути життя, тим більше воно стає для нас таємницею»
Персоніфікація
Наділення абстрактних понять людськими рисами
Приклад: «Істина приховується, ніби сором'язлива дитина»
Паралелізм
Використання схожих структур для ритму
Приклад: «Світло змінює тіні, істина змінює брехню»
Апофатичний підхід
Опис через заперечення
Приклад: «Справжня свобода — це не відсутність обов’язків»
Парадокс
Висловлювання, яке здається суперечливим, але містить істину
Приклад: «Тільки той, хто нічого не знає, може пізнати все»
Емблема
Легко впізнаваний образ для певної ідеї
Приклад: Годинник як емблема часу і смертності
Терміни
Метафізика – розділ філософії, що вивчає фундаментальні питання буття, реальності та природи світу.
Епістемологія – галузь філософії, що досліджує природу знання, його джерела, обґрунтування та обмеження.
Етика – вивчає мораль, питання добра і зла, правильного і неправильного.
Логіка – розділ філософії, що досліджує правила і структуру мислення, аргументацію та умовиводи.
Онтологія – частина метафізики, яка досліджує, що таке існування і які форми буття можливі.
Діалектика – метод дослідження через протиставлення різних точок зору для виявлення істини (популярний у Платона).
Софізм – хитромудре, але оманливе міркування; часто використовувалося стародавніми риторами для виграшу в диспутах.
Ідеалізм і матеріалізм – два основні погляди на природу реальності: ідеалізм наголошує на первинності духу/ідеї, а матеріалізм – на матеріальній основі світу.
Дуалізм – вчення, яке стверджує існування двох незалежних основ буття (наприклад, душа і тіло).
Реалізм та номіналізм – дебати про те, чи існують універсалії (загальні поняття) насправді або ж лише як назви.
Ідеї та Форми (Ейдоси) – у Платона це основні концепції, що пояснюють сутність речей. Форми – це ідеальні, незмінні прототипи всього сущого, які існують поза матеріальним світом.
Деміург – у платонівській філософії творець, що формує матеріальний світ, використовуючи вічні ідеї як зразки.
Академія – філософська школа, заснована Платоном, яка була одним із перших закладів вищої освіти в західному світі.
Душа (Психе) – для Платона душа є безсмертною і поділена на три частини: розумну, гнівливу та бажаючу. Вона є джерелом мислення, почуттів і бажань.
Алегорія печери – знаменита платонівська метафора, яка ілюструє, як обмежене людське сприйняття перешкоджає розумінню справжньої реальності (форми).
Утопія – ідеалізоване суспільство, якому присвячені деякі роботи Платона, зокрема «Держава», де він розглядає ідеальне правління і справедливість.
Афоризм – короткий, влучний вислів, який виражає сутність філософських ідей.
Міметика (Наслідування) – поняття, що описує мистецтво як імітацію реальності; Платон критикував його, вважаючи, що воно віддаляє від справжніх ідей.
Гармонія – ключове платонівське поняття, що стосується як особистої душевної рівноваги, так і гармонії в суспільстві.
Сократівський метод – техніка діалогу, що полягає в поставленні питань для підведення співрозмовника до істини. Сократ був наставником Платона, і цей метод має великий вплив на платонівські діалоги.
Методи сприйняття та вираження
Діалектичний метод – включає обговорення ідей через протиставлення різних точок зору. Діалектика допомагає виявляти істину шляхом аргументації, розкриття протиріч і їхнього подолання.
Сократівський метод (Маївтика) – метод запитань і відповідей, що допомагає виявити приховані знання через ретельне допитування, стимулюючи критичне мислення.
Феноменологічний метод – зосереджується на дослідженні особистого досвіду і свідомості, уникаючи попередніх припущень. Він прагне описати явища такими, якими вони здаються.
Герменевтика – мистецтво інтерпретації текстів, особливо філософських та релігійних. Вона допомагає зрозуміти наміри автора та контекст, в якому написаний текст.
Емпіризм – метод, що спирається на досвід і спостереження як основу для формування знань.
Раціоналізм – підхід, що вважає розум головним джерелом знання, а логіку – основним інструментом для його здобуття.
Рефлексія – глибоке внутрішнє розмірковування над власними думками, переконаннями та досвідом. Рефлексія дозволяє філософам осмислювати власні передумови та позиції.
Інтуїтивний метод – базується на безпосередньому сприйнятті істини без логічного обґрунтування. Інтуїція часто використовується для формування нових ідей або припущень.
Апорії – метод постановки нерозв'язних питань або проблем (відомі апорії Зенона), що допомагає виявляти обмеження певних концепцій.
Редукція (зведення) – спрощення складних понять до базових компонентів або принципів для кращого їх розуміння.
Спостереження і опис – використання ретельного спостереження за явищами та їх докладний опис для побудови знань, особливо в етичних і феноменологічних дослідженнях.
Аналогія з природою – філософи часто використовують природні явища як метафори для пояснення складних концепцій (наприклад, механістичні уявлення про світ у філософії Нового часу).
Евристичний метод – підхід, спрямований на пошук нових знань через відкриття, навіть якщо цей процес не завжди логічно обґрунтований або структурований.
Методи формулювання філософських ідей
Аналіз – розділення складних понять на простіші елементи для кращого розуміння їхньої суті.
Синтез – об'єднання різних елементів або ідей для формування цілісної концепції.
Дедукція – метод логічного виведення, що рухається від загальних принципів до конкретних висновків.
Індукція – метод, що йде від конкретних спостережень до загальних висновків. Використовується для формування гіпотез і теорій.
Парадокс – формулювання суперечливих або нелогічних ідей, що спонукають до глибшого розуміння проблеми (наприклад, парадокси Зенона).
Категоризація – організація понять і об’єктів у групи на основі їхніх властивостей або відносин. Категоризація допомагає структурувати філософські аргументи.
Тезис, антитезис, синтез – метод побудови аргументації, що передбачає постановку тези, протиставлення їй антитези і їх подальше об'єднання в синтез.
Аналогія і протиставлення – використання схожостей і контрастів для пояснення концепцій або побудови аргументів.
Моделювання – створення уявних моделей або сценаріїв для тестування філософських ідей (наприклад, думкові експерименти).
Трансцендентальний метод – дослідження умов можливості досвіду і знання, як у філософії Канта, де він аналізує, що робить пізнання можливим.
Абстрагування – виділення певних властивостей або аспектів об'єкта, відкинувши інші, щоб розглядати лише суттєві риси.
Контрфактичний аналіз – розгляд альтернативних сценаріїв і «що якби» для розуміння логіки та наслідків певних подій або дій.
Ідеалізація – спрощення або перебільшення певних аспектів явищ для вивчення їхніх властивостей у «чистій» формі.
Способи інтерпретації
Контекстуалізація – врахування історичного, культурного, соціального контексту для більш точного розуміння ідей.
Деконструкція – критичний метод, що аналізує та розбирає тексти, щоб виявити приховані упередження, припущення та протиріччя.
Аналогія – пошук подібностей між різними явищами для пояснення складних концепцій.
Екзистенціальна інтерпретація – аналіз ідей через призму людського існування, свободи та індивідуального вибору.
Герменевтичне коло – метод, що підкреслює циклічну природу розуміння, де інтерпретація частини впливає на розуміння цілого і навпаки.
Ерістіка – мистецтво ведення суперечки з метою перемоги, а не обов'язково пошуку істини; корисна для розуміння маніпулятивних стратегій в аргументації.
Концептуальний аналіз – розгляд і уточнення понять для виявлення їхнього значення та використання у різних контекстах.
Телеологічна інтерпретація – аналіз явищ або дій з точки зору їх кінцевої мети або призначення (наприклад, у роботах Арістотеля).
Ретроспективна інтерпретація – розгляд подій або концепцій з урахуванням того, як вони виглядають з позиції подальшого розвитку або наслідків.
Прагматична інтерпретація – підхід, що оцінює істинність ідей на основі їх практичних наслідків і користі.
Символічна інтерпретація – вивчення ідей через символи, образи та метафори, що часто застосовується у релігійній та міфологічній філософії.
Експлікація – роз’яснення складних або неясних понять шляхом уточнення та деталізації їхніх значень.
Етико-нормативний аналіз – оцінка філософських ідей з точки зору моральних норм, правил і цінностей.
Функціональний підхід – розгляд філософських явищ з точки зору їх функцій і ролі в суспільстві або свідомості.
Психоаналітична інтерпретація – аналіз філософських ідей з точки зору психологічних мотивів, несвідомих процесів та архетипів (як у роботах Фрейда чи Юнга).
Методи критики та перевірки
Рефутація – спростування аргументів або теорій шляхом пошуку логічних або фактичних помилок.
Редукція до абсурду (апагогічний метод) – показування хибності аргумента, доводячи його до нелогічного або суперечливого висновку.
Оккамова бритва – принцип, згідно з яким найпростіше пояснення з найменшою кількістю припущень зазвичай є найкращим.
