Ой, та яке ж там ***********!! Стовбичила як завжди, якби не Валя!! Якби не Таміла! Правду кажуть, що налякана, я ніколи не вміла за себе постояти, як теля завмру(!), спочатку здивовано, потім напружено, відведу погляд, і поки не врятують безутішно тихесенько плакатиму
Він коли мене тією своєю долонькою, ще не дорослою, та вже кремезною і хлопчачою, узяв я так розгубилась… я не боялась його, дурний надто, та зрозуміло мені стало одразу — якщо захоче, він мене вбʼє, а я лише пискну
«… I feel safe.»
Вважаєте мене дурною? Мабуть так, я не розбираюсь у футболі, плутаю Жигуль і Ладу, не розбираюсь де снігур, а де сорока, не знаю де Черкаси і де Чернігів
Але ж я ніби не наївна! Не брала цукерок в незнайомців, на «Кись-кись» не відгукувалась…
«Настя-Настя, а подаруй мені щастя!»
Я боюсь, і на тому все
