— Машина завмерла біля самого краю піщаного насипу, там, де закінчувалася ґрунтова дорога й починалося безкрає царство Лебедівської коси. Варто було дверцятам відчинитися, як салон остаточно затопив оглушливий шум прибою.
За кілька хвилин, залишивши на березі капелюшки, сарафани й взуття, дівчата вже з розбігу вбігали в прозору, прохолодну морську гладінь. Вода біля коси виявилася напрочуд чистою, без жодної травинки. Сонячні відблиски весело гралися на дрібному піщаному дні, а легка хвиля приємно освіжала розпалене тіло, змиваючи залишки ранкової втоми та похмільної важкості. Аліна із задоволенням пірнула з головою, виринула, шумно вдихаючи на повні груди чисте морське повітря, і примружилася від насолоди.
— Соломіє, дивись! — раптом долинув із берега захоплений вигук Максима. Він стояв біля кромки води поруч із Андрієм і активно махав рукою, вказуючи кудись трохи правіше від дівчат.
Соломія озирнулася, і її очі округлилися. Аліна, відчувши незвичне пожвавлення подруги, теж різко повернула голову. Буквально за десять метрів від них, там, де глибина ледве сягала грудей, із хвилі, що набігала, плавно й безшумно виріс гладенький, синювато-чорний блискучий плавець.
Дельфін рухався легко, ледь помітно погойдуючись на хвилях. На мить він повністю зник під водою, пішов у глибину, і Аліна стривожено озирнулася, боячись, що казка закінчилася. Але вже наступної секунди просто перед нею, всього за якихось три метри, вода шумно спінилася.
Із морської глибини, виблискуючи на сонці мокрими боками, виринула велика граційна голова. Дельфін завмер, кумедно повернувшись набік і розглядаючи столичну гостю своїм розумним темним оком. А потім, наче вітаючи її, дзвінко ляснув потужним хвостом по воді й голосно випустив струмінь повітря через дихало, здійнявши цілий фонтан іскристих бризок просто на Аліну.
Від несподіванки очі дівчини здивовано розширилися, і вона голосно охнула, коли на обличчя й плечі ринув прохолодний каскад. Але переляк миттєво змінився диким дитячим захватом. Щасливо розсміявшись, Аліна дзвінко вигукнула:
— Ах ти ж пустун! Ну, тримайся!
Вона різко звела долоні й з розмаху вдарила по воді, відправляючи у відповідь на дельфіна цілу хмару сріблястих бризок. Афаліна, ніби тільки цього й чекала, весело свиснула, зробила граційне півколо під водою й знову виринула трохи лівіше, запрошуючи дівчину до цієї неймовірної, фантастичної гри.
На березі Макс і Андрій, усміхаючись, зачаровано спостерігали за цією картиною, а Соломія, яка стояла трохи осторонь у воді, захоплено верещала, не вірячи власним очам. Аліна зараз повністю забула про свій статус, суворий вигляд і манери — вона просто сміялася, бризкалася з диким дельфіном і була абсолютно щасливою.
Та на цьому дива не закінчилися.
Десь зовсім поруч пролунав ще один короткий свист, потім другий. За кілька метрів від першого дельфіна з води показалися ще два темні плавці. Афаліни рухалися неспішно, ніби навмисне розглядали непроханих гостей, які наважилися вторгнутися до їхніх володінь.
— Та їх тут ціла родина! — захоплено видихнула Соломія.
Максим, забувши про все на світі, з розбігу плюхнувся у воду й поплив до дівчат.
— Тільки не злякай їх! — попередив Андрій, хоча й сам уже крокував слідом.
Але дельфіни зовсім не збиралися відпливати. Навпаки, один із них описав широке коло навколо компанії, другий ліниво проплив зовсім поруч, а третій несподівано вистрибнув із води майже повністю, блиснувши на сонці гладеньким сріблястим боком.
— Матінко рідна!.. Ви це бачили?! — Аліна щасливо ляснула долонями по воді.
Вона обережно простягнула руку вперед. Афаліна знову наблизилася і на одну коротку мить дозволила дівчині торкнутися свого мокрого, напрочуд гладенького боку. Тепла жива шкіра виявилася зовсім не такою, якою уявлялася раніше, і цей дотик здався Аліні абсолютно неймовірним.
— Я до кінця життя не повірю, що це було насправді, — прошепотіла вона.
— Тоді доведеться все повторити, — усміхнувся Андрій.
Він підплив ближче й мимоволі опинився зовсім поруч. Хвиля легенько хитнула їх, і Аліна, втративши рівновагу, інстинктивно схопилася за його плечі. Кілька секунд вони так і стояли посеред прозорої води, дивлячись одне на одного, а навколо неспішно кружляли морські господарі.
Максим тим часом уже намагався наслідувати дельфінів. Він пірнув, проплив кілька метрів під водою і з шумом вискочив назовні.
— Ну як? Схожий?
— На тюленя, якого викинуло на берег! — розсміялася Соломія.
— Між іншим, на дуже шляхетного тюленя.
— Швидше на дуже самовпевненого.
Вона легенько хлюпнула в нього водою. Максим відповів тим самим, і вже за мить між ними зав'язалася справжня водна битва. Бризки летіли на всі боки, сонце дробилося в тисячах сяючих крапель, а дельфіни, ніби поділяючи загальний настрій, час від часу виринали зовсім поруч, супроводжуючи гру короткими свистами.
Непомітно вся компанія відпливла трохи далі від берега. Тут вода була трохи глибшою, але залишалася такою ж прозорою, що можна було без жодних зусиль роздивитися кожну піщану складку на дні. Під ногами снували зграйки маленьких рибок, а поодинокі мушлі переливалися всіма відтінками перламутру.
Лебедівська коса здавалася окремим маленьким світом. Праворуч безкраєю синявою дихало море, ліворуч тихо виблискував лиман, над головою ліниво кружляли чайки, а гарячий вітер приносив запах нагрітого піску й степових трав. Здавалося, що десь дуже далеко залишилися міська метушня, нескінченні дзвінки, робота, проблеми й недавні переживання.
Аліна лягла на воду, дозволяючи хвилям м'яко гойдати себе. Поруч так само розслаблено плив Андрій.
— Дивне місце, — тихо сказала дівчина. — Наче тут час іде по-іншому.
— Може, він тут узагалі відпочиває.
Вона усміхнулася.
— Знаєш... я давно так не сміялася.
— Я помітив.
— І давно не почувалася настільки вільною.
Андрій нічого не відповів. Просто підплив трохи ближче й обережно взяв її за руку. Аліна не стала відсторонюватися. Їхні пальці переплелися, і кілька митей вони мовчки дивилися на безкраїй горизонт, де яскраве літнє сонце поєднувало небо й море в одну величезну сяючу смугу.
Трохи осторонь Максим нарешті припинив свої героїчні спроби перемогти Соломію у водній битві й тепер просто стояв поруч із нею.
— Перемир'я? — запитав він.
— Тільки якщо без підступів.
— Чесне слово.
Він простягнув руку, допомагаючи їй перебратися через невелику піщану гряду під водою. Соломія зробила крок, але хвиля несподівано хитнула її, і дівчина мимоволі притулилася до Максима. Той завмер, ніби боячись злякати цю мить.
— Дякую, — тихо сказала вона.
— Завжди будь ласка.
Кілька секунд вони так і стояли, слухаючи прибій.
Дельфіни ще кілька хвилин кружляли неподалік, ніби не бажаючи розлучатися з незвичною компанією. Один із них востаннє вистрибнув із води, здійнявши в повітря ціле віяло сяючих крапель, і вся невелика зграя неспішно попрямувала у бік відкритого моря.
https://booknet.ua/book/palas-de-mor-abo-all-inclusive-po-nashomu-b455162
