Ранок наступного дня розпочався для Аліни з дивовижного видовища. Біля адміністрації бази «Палас де Мар» стояв — усупереч усім її найгіршим очікуванням — справді пристойний, чистенький і сучасний мікроавтобус. На сонці поблискували його вимиті шибки, а з прочинених дверей віяло рятівною прохолодою працюючого кондиціонера.
Поруч із водієм, сяючи, мов начищений самовар, стояв сам Арсен. Біла шовкова сорочка, розстебнута на три ґудзики, масивні сонцезахисні окуляри та найширша усмішка випромінювали абсолютний тріумф.
— Проходьте, сідайте, дорогі гості! — Арсен особисто притримував дверцята, коли Аліна в супроводі Андрія, Соломії та Максима підійшла до автобуса. — Усе в найкращому вигляді, як Арсен і обіцяв! Місця люкс, кондиціонер працює, водій тверезий, гід — ходяча енциклопедія!
Усього назбиралося з десяток людей — переважно відпочивальники з тієї ж бази, яких привабила раптова й дуже наполеглива реклама адміністрації. Аліна, проходячи повз господаря бази, ледь помітно усміхнулася й поблажливо кивнула. Арсен від цього королівського жесту мало не розтанув на місці, притиснувши руку до серця й відвісивши легкий уклін.
— Щасливої дороги! Набирайтеся здоров’я, Аліно Миколаївно! — вигукнув він услід, щиро радіючи, що гроза його спокою їде на пів дня з території бази.
Автобус м’яко рушив із місця. Поки вони їхали в межах містечка, машина рухалася ідеально рівно. Прохолодне повітря з дефлекторів приємно освіжало, а на передньому сидінні вже взяв до рук мікрофон екскурсовод — колоритний худорлявий чоловік середнього віку в панамі, який представився дядьком Сашком.
Щойно автобус минув дорожній знак, що позначав виїзд із міста, як благодать закінчилася. Дорога раптом перетворилася на смугу перешкод, укриту глибокими вибоїнами й напливами асфальту. Невеликий, але комфортний автобус почало відчутно кидати з боку в бік. Пасажири дружно вхопилися за поручні, а Соломія, яка сиділа попереду, мало не врізалася носом у спинку водійського сидіння.
За вікнами поступово змінювався краєвид. Міські будинки залишилися далеко позаду, поступившись місцем безкрайому степу. Гарячий вітер хвилями перекочував сріблясту ковилу, а серед жовто-зеленого різнотрав’я яскравими плямами спалахували польові квіти. Час від часу над дорогою ліниво кружляли чайки, ніби й вони знали, що десь попереду ховається море.
Соломія кілька разів намагалася сфотографувати простір, що відкрився перед ними, але після чергового стрибка автобуса телефон ледь не вилетів у неї з рук.
— Якщо фото вийде, то це буде не пейзаж, а кардіограма! — обурилася вона.
Макс усміхнувся й притримав її за лікоть.
— Зате все чесно. Екстремальний туризм.
Однак дядька Сашка такі дрібниці, як відсутність нормального дорожнього покриття, анітрохи не збентежили. Утримуючи рівновагу зі спритністю досвідченого каскадера, він зручніше перехопив мікрофон і заговорив із таким захопленням і пристрастю, ніби віз людей щонайменше до загубленої Атлантиди:
— Шановні екскурсанти! Не звертайте уваги на ці дрібні нерівності, це сама природа готує нас до зустрічі з дивом! Ми прямуємо до найбільшої перлини нашого краю — лиману Бурнас! Думаєте, ми їдемо просто на пляж? Ні! Ми їдемо до бальнеологічного раю просто неба, аналогів якому немає в усій Європі!
Дядько Сашко зробив ефектну паузу, поки автобус із гуркотом долав чергову яму, і продовжив уже тихіше, змовницьким тоном:
— Ще сто років тому тут був знаменитий німецький курорт Бад-Бурнас. Сюди, саме в ці місця, на лікувальні грязі з’їжджалася вся європейська аристократія! Румунський король особисто лікував тут свої монарші суглоби! А чому? Тому що наш мулово-сульфідний мул — це не просто грязюка, це чорне золото, еліксир молодості! У ньому йоду, брому та заліза більше, ніж у Мертвому морі! Шкіра після нього стає як шовк, зморшки зникають миттєво, а організм омолоджується так, що ви звідси не підете, а полетите!
Соломія, яка до того судомно намагалася втримати рівновагу, від цих слів миттєво пожвавішала. Вона обернулася до Аліни, її очі азартно блищали.
— Аліно, ти чула? Мінус зморшки й шкіра як шовк! Мені терміново треба туди залізти! Андрію, Максе, як хочете, а ми з Аліною просто зобов’язані обмазатися цим королівським мулом з голови до ніг!
Аліна, яку саме в цей момент підкинуло на сидінні, перехопила веселий погляд Андрія й мимоволі розсміялася. Піддавшись загальному захопленню та неймовірному напору екскурсовода, вона зрозуміла, що й сама шалено хоче якнайшвидше побачити цей диво-лиман.
— Гаразд, умовила, — усміхнулася Аліна, поправляючи пасмо волосся, що вибилося. — Спробуємо твою королівську грязюку.
Автобус дядька Сашка з м’яким шипінням загальмував біля пологого глинистого спуску. Щойно двері розчинилися, як до салону увірвалося густе гаряче повітря, наскрізь просочене сіллю та тим самим специфічним різким запахом сірководню, про який попереджав гід.
— Приїхали, панове аристократи! Розбираємо інвентар! — гучно оголосив дядько Сашко, дістаючи з багажника стос пластикових відер.
Перше враження від цього місця було приголомшливим. Лиман Бурнас простягався аж до самого горизонту — величезний, дзеркально спокійний, сліпучий від полуденних відблисків. Вода біля берега здавалася неприродно густою, а вздовж кромки тягнулася білосніжна кірка найчистішої ропи, що виблискувала на сонці. Але найкумеднішим було те, що по коліна у воді вже бродили кілька десятків абсолютно чорних людей, які глянцево поблискували під сонячними променями. Вони нагадували прибульців, що влаштували з’їзд посеред дикого степу.
— Матінко рідна, та це ж справжній «Аватар», тільки чорний! — захоплено видихнула Соломія, хапаючи відро. — Аліно, швидше, поки всю королівську грязюку не розібрали!
Дівчата, скинувши шльопанці, першими побігли до води. Дно лиману виявилося м’яким, наче дорогий перський килим, — ноги по кісточки занурювалися в теплу маслянисту масу. Макс і Андрій із відрами в руках ішли слідом, посміюючись із запалу Соломії.
— Так, кавалери, добувайте золото! — скомандувала Соломія, заходячи глибше у воду.
Макс покірно зачерпнув із дна жменю густого чорного мулу. Грязь була теплою, мов парне молоко, і напрочуд приємною на дотик. Соломія відразу зі сміхом занурила в відро руки й почала захоплено розмазувати мул по плечах і ключицях.
— Оце клас, шкіру справді одразу підтягує! Аліно, повернися, я тобі спину намажу!
Аліна, яка спочатку планувала лише обережно спробувати «еліксир молодості», піддалася загальному шаленому настрою. У якийсь момент, коли Макс захопився створення для Соломії грязьової маски, Андрій обережно ляснув Аліну теплою чорною грудочкою просто між лопаток.
— Ах так?! — Аліна вдавано округлила очі, миттєво занурила руку у відро й спритним рухом розмазала мул по грудях Андрія, залишивши там чіткий відбиток своєї долоні.
За кілька хвилин чистим на березі не залишився ніхто. Почався веселий, безтурботний бій. Грязь летіла на всі боки, Соломія верещала, ухиляючись від Макса, Аліна зі сміхом відбивалася від Андрія, поки вони обоє не перетворилися на тих самих глянцевих «прибульців». На диво, Аліні шалено подобалося це дитяче, безглузде пустування — ранкова столична суворість остаточно змилася цією цілющою ропою.
Хвилин за двадцять, коли мул на сонці почав підсихати й перетворюватися на сіру потріскану кірку, дядько Сашко скомандував:
— А тепер — бігом через косу, змивати гріхи в Чорному морі! Хто останній — той Арсен!
Уся компанія з реготом рвонула через вузький піщаний насип. Контраст був неймовірним: після спокійного гарячого лиману вони з розбігу влетіли в прохолодні морські хвилі, що накочувалися на берег. Чорний мул змивався легко, залишаючи на шкірі відчуття неймовірної свіжості та легкого поколювання.
Змивши з себе останні краплі мулу, Аліна виринула з хвилі, зачесавши мокре волосся назад. Андрій опинився зовсім поруч. Вода навколо них вирувала дрібною білою піною, а сонце припікало так сильно, що краплини на плечах Аліни миттєво випаровувалися.
Андрій подивився на неї — мокру, зі сміхом в очах і рум’янцем на щоках — і тихо сказав:
— Ти зараз ще красивіша, ніж на тих фотографіях біля маяка.
Аліна не встигла відповісти. Андрій м’яко взяв її за талію й притягнув до себе. Їхній поцілунок вийшов солоним від морської води, гарячим від липневого сонця й напрочуд довгим. Час ніби зупинився: стихли крики чайок, зник шум хвиль, залишилися лише тепло його рук і присмак солі на губах. Аліна довірливо притулилася до його грудей, відчуваючи, як усередині розливається те саме дивне, але таке приємне відчуття абсолютної захищеності.
Перед самим від’їздом, розташувавшись у затінку великого тенту, який завбачливо прихопив водій Ашот, вони влаштували легкий перекус. Після водних процедур і грязьових баталій апетит розігрався не на жарт. Прохолодний квас із термоса, соковиті солодкі персики, сік яких бризкав на пальці, і хрусткі слойки з сиром здалися Аліні найкращою їжею в її житті.
Соломія уважно розглядала свої пальці, запевняючи Макса, що її манікюр став удвічі міцнішим, а Аліна сиділа трохи осторонь, перебираючи пальцями прохолодну гальку, і її рука ніби випадково спочивала в долоні Андрія.
— Ну що, омолодилися? — весело підморгнув дядько Сашко, проходячи повз. — По конях, панове, час і честь знати! Арсен там, мабуть, уже всі нігті обгриз, нас виглядаючи!
Стомлені, розімлілі та безмежно щасливі екскурсанти потягнулися назад до мікроавтобуса.
Зворотна дорога спочатку здавалася продовженням прекрасного сну. Пасажири, розморені сонцем, ситним перекусом і цілющим купанням, тихо перемовлялися або дрімали, прихилившись до прохолодних шибок. Дядько Сашко, пошкодувавши втомлених туристів, вимкнув мікрофон і просто неголосно наспівував собі під ніс якусь місцеву мелодію. Мікроавтобус Ашота плавно й м’яко шелестів шинами по рівному міському асфальту, наближаючись до курортної зони.
Але щойно машина звернула на об’їзний приміський шлях, як казка миттєво закінчилася.
Автобус з розмаху влетів у приховану пилом вирву. Пролунав глухий удар, пасажири дружно охнули, а Соломія, яка вже майже заснула на плечі Макса, перелякано підстрибнула на сидінні. Наступної миті машина перетворилася на божевільний атракціон: її почало з силою кидати з боку в бік, жбурляючи втомлених людей то на поручні, то одне на одного. Водій судомно крутив кермо, намагаючись лавірувати між глибокими напливами асфальту та справжніми кратерами.
Аліна, яку черговий поштовх мало не втиснув плечем у вікно, судомно схопилася за руку Андрія. Приємна млость після лиману миттєво зникла, поступившись місцем чистому столичному обуренню. Вона сердито поправила розтріпане волосся, подивилася на краєвид, що підстрибував перед очима, і в серцях досить голосно промовила на весь салон:
— Та куди взагалі дивиться мер цього міста?! Невже не можна зробити нормальну дорогу до таких унікальних місць? Сюди ж тисячі туристів могли б приїжджати й привозити гроші! А це не дорога, а якийсь екстремальний атракціон. На таких шляхах хіба що випробування автомобілів на виживання проводити. Просто капець!
Дівчина навіть не підозрювала, що її слова менш ніж за годину долетять до того, кого вона так лаяла, і вже до вечора на цю дорогу вийде ремонтна техніка.
***
За дві години потому Аліна, Соломія, Андрій і Максим розташувалися в затишному барі на узбережжі. Легка закуска, веселі розмови та дзвінкий сміх раз у раз лунали за їхнім столиком, привертаючи увагу нечисленних відвідувачів. У чарки була розлита крижана горілка.
Чарки зійшлися з дзвінким «дзень!».
— Прощавай, розуме, завтра зустрінемося! — виголосила Аліна свій черговий тост-заклинання і одним ковтком випила вміст чарки.
Напруга останніх днів остаточно відступила, розчиняючись у теплому південному вечорі.
https://booknet.ua/book/palas-de-mor-abo-all-inclusive-po-nashomu-b455162
