Кожен наш вчинок, яким би благородним чи паскудним він не був, обов’язково залишає після себе слід. Я бачу ці сліди на людських тілах. Я бачу в наших очах - Небесну блакить, а секунди через три вона починає показувати таємниці - вивертати назовні все, чим наповнена людська душа…
Хотіла написати багато різного у цьому Довгочиті, але вирішила натомість відкинути всі слова та просто поділитися уривком з книги, що став для мене найболючішим. Це був один з тих діалогів, які далися найважче, бо екран телефону розпливався від сліз, що стояли в очах...
Історія про другий шанс, довіру та родину. Через квіткову символіку проєкту «Золотий Цвіт Папороті» знайомлю з героями роману «Спокуса»: шляхетною Вікою (Магнолія), рішучим Романом (Протея) та щирою Василиною (Соняшник).
Поки ніхто не пише на цю тему
