Знаєте, що найскладніше в любовному романі? Ні, не написати сцену першого поцілунку. Не придумати красиве зізнання. І навіть не змусити двох людей закохатися одне в одного. Найскладніше - зробити так, щоб читач відчув усе, що відбувається між цими подіями.
Головні герої на тлі усіх подій нарешті зізнаються один одному в коханні. Лана вперше бачить душу Вадима, а він сам відкриє їй один зі своїх секретів. Є один уривок, який найкраще передасть усі їх емоції. В той вечір вони вперше скажуть один одному ці слова…
Кожен наш вчинок, яким би благородним чи паскудним він не був, обов’язково залишає після себе слід. Я бачу ці сліди на людських тілах. Я бачу в наших очах - Небесну блакить, а секунди через три вона починає показувати таємниці - вивертати назовні все, чим наповнена людська душа…
Хотіла написати багато різного у цьому Довгочиті, але вирішила натомість відкинути всі слова та просто поділитися уривком з книги, що став для мене найболючішим. Це був один з тих діалогів, які далися найважче, бо екран телефону розпливався від сліз, що стояли в очах...
Історія про другий шанс, довіру та родину. Через квіткову символіку проєкту «Золотий Цвіт Папороті» знайомлю з героями роману «Спокуса»: шляхетною Вікою (Магнолія), рішучим Романом (Протея) та щирою Василиною (Соняшник).
Автор книг на Букнеті, Аркуші
