Загалом, планувала написати Довгочит про те, як головні герої на тлі усіх подій нарешті зізнаються один одному в коханні. Як Лана вперше бачить душу Вадима і як він сам відкриє їй один зі своїх секретів.
А тоді зрозуміла, що є один уривок, який найкраще передасть усі їх емоції. В той вечір вони вперше скажуть один одному ці слова…
– Лан, я просто не можу…
– Так-так. Я знаю. Мені не слід пхати носа в твої справи. Приблизно так ти пояснював? А що, зрештою, відбувається - звичайно ж не скажеш.
– Не хочу втягувати тебе в те, від чого можеш постраждати.
– А зараз навіщо прийшов? - кинула обурено. - Подражнити мене? Побажати на добраніч?
– Прийшов подякувати за те, що приїхала; що витримала сьогоднішній день, хоч як не було важко. - чоловік потягнувся рукою до її довгого волосся і заправив пасмо за вухо, аби краще відкрити обличчя. - Я хотів хоч на трохи вибратися з Києва… побути з тобою наодинці…
Лана миттю зупинила його долоню, що вже встигла лягти на плече.
– Вадиме, будь ласка, не роби цього. В мене немає сил тобі опиратися…
– Тоді, навіщо?
– Бо так не повинно бути. Це неправильно.
– Чому ти знову мене відштовхуєш? Чому не пускаєш в своє життя?
– Ти знаєш відповідь на це питання…
– Тільки прошу, не треба отих твоїх дурниць про «я не підходжу для стосунків» і «не хочу ламати тобі життя»!
– Але це правда. Я ж ненормальна і ти добре це знаєш! Ніби отой бракований товар на полиці…
– Господи, Лан, ну шо за дічь ти несеш? От чесно… який ще бракований товар, заради Бога?
– Дічь?.. Ти зможеш жити з особою, котра майже щоночі підривається від кошмарів? Котра здатна кинутися в обличчя і видряпати очі, якщо до неї ненароком доторкнутися? Витримаєш таке посміховисько на людях?
Шелест раптом розсміявся, що трохи її збентежило.
– Знаєш, мені все ще байдуже, що скажуть люди. А ти, до речі, дуже чітко відстоюєш особисті кордони. Мені це навіть подобається. Можна не хвилюватися, що ти не здатна себе захистити, якщо доведеться. Бо ти ще й як здатна! І я просто в захваті, чесно!
– А якщо я коли небуть стану таким же чудовиськом, як ВІН? Якщо так само почну знущатися над власними дітьми?
– Такою ти не станеш… може ти забула, але вас не повʼязує генетика.
– Немає значення… це передається не тільки генетично. Я так росла. І те відношення - єдине, що я знала й бачила. А ще… тобі нізащо не зрозуміти мого прокляття! Ти ніколи не відчуєш, як це нестерпно бачити в людях те, що бачу я. Не хочу… просто не хочу тягти тебе в це болото…
Вадим ошелешено дивився в її очі, не в змозі поки дібрати підходящих слів.
– Твоя сестра правду говорить… ти, як ніхто інший, заслуговуєш бути щасливим. Але я не стану твоїм щастям, не обманюй себе…
Зрештою, він таки не витримав і думки сформувалися в речення занадто швидко, щоб политися, як вода з переповненої чаші:
– Саме так, мені нізащо не зрозуміти твого прокляття. А тобі ніколи не відчути мого! Бо ти не знаєш, як воно - пояснювати шестирічній племінниці, чому в неї більше немає тата. І чому вона сама, пройшовши через стільки страждань, помирає від невиліковної хвороби. А єдиний, хто може дати їй шанс на життя - дядько, з галімим пороком серця! І знаєш що, Лано? Я б не роздумуючи зробив би це ще раз. Заради будь кого, кого я люблю…. навіть якби остаточно помер на тому столі…
– У тебе тричі зупинялося серце, Вадиме… - важко видихнула Лана.
– Ага… - занадто радісно посміхнувся він. - Хочеш знати, як воно - по інший бік?
– Ти був… на тому боці? - від здивування в неї на мить захопило подих.
– Там… добре. Спокійно. Так, що не хочеться повертатися. І я не хотів. Бажав залишитися в тому блаженстві навічно. - чоловік кинув замислений погляд у вікно й на секунду запала мовчанка. - А потім мені пообіцяли тебе…
– Еее… що?
– Це майже неможливо пояснити… але там я когось бачив. Когось з твоїми очима. І раптом прийшло усвідомлення: якщо виживу, якщо тільки змушу своє серце битися далі - обовʼязково зустріну тебе. Знайду в цьому світі, де б не була… і мені знову захотілося жити! А коли ми вперше зустрілися, то все… зрозумів, що хочу тільки тебе. Тільки собі. До кінця...
– В таке майже неможливо повірити… - прошепотіла Лана.
– Як і в те, що ти здатна прочитати людську душу, правильно?
Дівчина не мала ні найменшого уявлення, що відповісти. Ніби думок в голові раптом не стало й можна було відчувати все навколо самим лише серцем. Вона раптом усвідомила, чому Вадим так легко і спокійно прийняв на віру факт про її надприродний дар - він же сам особисто стикнувся зі світом, що лежав десь по за межами людського розуміння.
– Я знаю, що ти боїшся. Мабуть, боїшся розчаруватися. А може ще чогось…
– Про що ти говориш? - геть розгубилася та.
– Зробимо це прямо зараз, не проти? - Шелест попрямував до дверей і клацнув вимикач.
Кімнату наповнило яскраве світло й вдарило в очі.
– Як ти там говорила? Потрібне дзеркало?
– Що? Ти хочеш, аби я побачила твою душу?
– Не просто хочу, я наполягаю, Лано.
Він взяв її за руку й потягнув до столу, що стояв з іншого боку ліжка. Над ним на стіні висіло велике дзеркало.
– Давай! Роздивляйся!
– Ні, я не хочу. Вадиме, не треба… будь ласка… - озвалася Лана благальним голосом й навіть навмисно заплющила очі.
Але чоловік міцно стис дівчину за плечі не даючи можливості поворухнутися. Стояв за її спиною і чекав доки перестане тремтіти тіло.
– Ні, треба. - мовив твердо. - Я не зрушу з місця доки ти не відкриєш очі, чуєш?
📚📕Із книги “На три секунди довше…” (читати можна також тут)
