Чи задумувались ви колись, чому люди творять зло, а у більшості випадків ще й не усвідомлюючи цього?
Я - ні. Ну зло та й зло. Що ж про нього думати?
А на днях прочитала у чужому блозі, як автор не хотів, щоб вигадане ним зло було “картонним”. Мовляв, воно не мало ні обличчя, ні форми, ні емоцій. Та й сам антагоніст вчинивши зло - не усвідомив, що це таке і навіщо він його вчинив.
Дуже цікава думка, не інакше… а що ж, власне, керує нашими вчинками, якщо зло не має фізичної форми, яку можна було б “помацати”, так би мовити, й раптом з доброго - стати злим?!
Але була б я не я, якби не згадала, що вже описала таке ЗЛО в одній зі своїх книг.
Ну, а що ж іще передасть сутність краще, ніж короткий уривок, який промовить сам за себе!
Прочитайте і скажіть мені, будь ласка: як вам така інтерпретація вічної дилеми - чому? навіщо? для чого?
– Не знаю чи вам відомо, але даркони здатні проникати в мозок, в людську свідомість.
– Щось таке чула. - Налурі пригадала розмову з Доріусом, коли він розповідав, що даркони «можуть нашіптувати та штовхати людину на жахливі вчинки».
– Не в нашу звісно. - продовжив хлопець. - ДНК налурійців трохи відрізняється від землян і ми не піддаємося їх контролю, на відміну від людей у вашому світі. Вони сіють хаос, розпочинають війни, несуть голод, пандемії і смерть. А тепер уявіть армію підконтрольних рабів плюс-мінус сім-вісім мільярдів.
– Їм потрібні раби? - здивувалася дівчина.
– Думаю так. Тіла, в які б вони могли вселятися і володіти ними.
– Я гадала, у них є тіла. І доволі стійкі до зброї, як казав Маркус.
– Так, але хіба це перешкода? - мовив хлопець. - Який їм зиск від власних тіл, нехай і достатньо міцних? Інша справа - володіти людським. Відчувати так, як може відчувати лише людина і робити усі ті речі, на які спроможна людська плоть.
По спині в Налурі пробіг мороз. Вона слухала і не могла сформувати підходящих слів, доки він говорив.
– Проникнення в мозок, нашіптування - це не просто фігура мови, це цілком реальні речі. - продовжив Лео. - Перетинаючи межу між світами і опиняючись на Землі вони мають здатність набувати безтілесної форми - таких собі духів, що проникаючи в людське тіло, одягають його мов скафандр і користуються, як хочуть.
– Ти говориш зараз про нечистих духів? - вирячила очі дівчина.
Хлопець лиш стенув плечима.
– Буває ж таке, що стоїть перед тобою людина... - мовив він якось замислено. - З людськими очима, руками й ногами. А всередині ніби демон живе…
– А я завжди гадала, що прихильники теорії «рептилоїдів» - божевільні… - зітхнула Налурі опускаючи очі.
– В кожній безглуздій вигадці є маленька доля правди. - сумно всміхнувся Лео. - Вони породження темряви і зла, Ваша Величносте. В чистому його вигляді. Для них це складна, витончена і захоплююча гра.
– Щось мені підказує, що вони таки проривались на Землю… і не раз… - прошепотіла Налурі ще й досі з важкістю перетравлюючи його слова.
Лео натомість важко зітхнув.
– Наші постійні зіткнення з дарконами не завжди були успішними в плані перемог, на превеликий жаль. І так, час від часу, але якась тварюка таки могла проскочити через портал.
Налурі затамувала подих, боячись того, що він скаже далі, бо підозри в неї були тільки найгірші.
– А ви натомість мали Гітлера, Сталіна, Муссоліні…
– Хусейна, Кім Чен Ина, Путіна… - вражено продовжила дівчина.
– Саме так. Але не тільки їх. Це дуже обширний список, так би мовити. Як наприклад, серійні вбивці, що можуть порішити хто зна скільки народу і навіть оком не моргнути.
Налурі подумала про матерів, що викидали своїх новонароджених немовлят у смітники та каналізації, про педофілів, що ґвалтували маленьких дітей та про дітей, зовсім юних, але таких, які могли, сміючись і знімаючи на камеру, забити до смерті або спалити живцем собаку. Раніше, чувши подібні історії, вона не могла стримати сліз і завжди дивувалася, скільки ж в людях може бути зла? Але зараз, здається, починала розуміти, хоча це й не приносило полегшення. Бо насправді всі вони, хто творив ті страшні речі, вже не були людьми. Вони були істотами, що не мали в собі нічого людського.
📚📕 Із книги “Під сонцем Саулейри”
