Оригінально публікація на ЖЖ від 30.03.2020.
Перший переклад українською мовою цієї китайської класики безумовно знакова подія. Це потужний камінь у мури українського інформаційного простору.
Сам твір, обрана система передачі китайської, якість перекладу — усі три аспекти роблять книжку непересічною.
Львівських буддистський монах Вон Гак чудово впорався зі стилізацією та передачею смислів. Визнаю це, хоч, до речі, вважаю, що архаїзація доречна лише в лексиці, однак не в орфографії (дарма в тексті не ВІДхлань і не Зродний).
Про доробок самого мудреця Джвана хочеться сказати, що «внутрішня» частина текстів неперевершена: читається легко й залпом. Твори наслідувачів із «зовнішньої» частини менш виразні, подекуди грузькі. Через них я продирався кілька місяців з перервами.
Слід оремо похвалити укладачів та перекладача за чудовий коментар у примітках. Він завжди доречний і цікавий, пізнавальний.
Сподіваюся, що переклад притч майстра Джвана це лише початок перекладацького шляху Вона Гака, а «Сафран» невдовзі порадує нас «новою» класикою.
P.S. Дуже приємно бачити застосування системи Кірносової—Цісар.
Узагалі, «Джвандзи» — це книга, на яку не пишуть рецензії й відгуки. Тут можна висловитися лише про переклад і власне видання, але не про сам текст. На щастя, «Сафран» знав, за що береться, й уникнув спокус «попси», до якої зводить світову класику (не)одне українське видавництво.
У першому українському виданні «Джвандзи» є одна немислима розкіш — це переклад. Часто перекладачі завзято студіюють іноземну мову, живуть і думають нею, а потім з’ясовується, що рідною майже не володіють. Очевидно, Вон Гак знає китайську і старокитайську, але для читачів головніше те, що його українська неймовірно багата, соковита і водночас вишукана
— Ярина Цимбал.
