Як Ніколас Віндінг Рефн зняв трилогію “Дилер” та подарував світу Мадса Міккельсена
У дев'яностих молодий данець Ніколас Віндинг Рефн не довчившись у Штатах в Американській академії драматичних мистецтв (його виключили за те, що жбурнув стіл у стіну), наважився зняти жваву та приземлену кримінальну драму, про життя дрібних наркоторговців у Копенгагені.
Дебютний фільм мало не опинився у небутті – фестивалі відмовлялися приймати стрічку, адже Рефн, надихнувшись раннім Скорсезе та Касаветісом, показав кримінальні будні датської столиці мало не з документальною достовірністю. Тремтяча камера Мортена Себорга, переслідує герояїв по вулицях, стрипклубах, підворіттях, кублах і різноманітних закидках створювала вражаючий ефект присутності.
На головні ролі Рефн набрав акторів-початківців, і саме йому можна дякувати за те, що подарував світові Мадса Міккельсена, який дебютував у великому кіно саме в “Дилері”. Окрім цього, в епізодах Рефн зняв справжнісіньких злочинців, яких він зустрів на вулицях Копенгагена. Ну і не можна відзначити той факт, що як мінімум у першій частині відчувається витаючий дух трієрівської «Догми 95». Сума цього створює абсолютно унікальну, “сиру” атмосферу низового кримінального світу Данії.
Характерна особливість трилогії «Дилер» — в ній відсутній центральний герой. Навпаки, кожна нова частина змінює фокус і робить центральним одного з другорядних героїв попередньої стрічки.
Перша частина показує тиждень із життя вуличного наркоторговця Франка (Кім Бодніа): він розводить довірливих лохів, кутить зі своїм бро і напарником Томмі (Мадс Міккельсен), вплутується в хитромудрі угоди з сербом Міло (Златко Бурич), а в глибині душі страждає від кохання до елітної повії Вік (Лаура Драсбек). Класична історія про те, як у дрібного ділка все пішло не за планом, а проблеми почали множитись, як голови у гідри. Фільм називали датськими «Злими вулицями», але без супутнього гангстерського пафосу та лиску. Цікаво, що Рефн не звертає уваги на жанрові рамки та не соромиться лізти своєму герою в душу, так що психологізм першого «Дилера» стає приємною прикрасою стрічки.
У другій частині під софітами опиняється вже Томмі – через кілька років після подій першої частини герой Міккельсена вкотре виходить із в'язниці та намагається освоїтися на волі. Для цього він звертається до свого суворого та деспотичного батька Герцога (Лейф Сільвестр), який хоч і з небажанням, але все ж погоджується дати роботу. Тим часом, старий приятель Томмі Кицька Курт пропонує тому влізти в чергову наркоугоду, а на горизонті з'явиться стара подружка з дитиною, яка вимагатиме допомоги і скласти тест на батьківство.
Другу частину Рефн вирішив знімати після того, як став банкрутом через провал англомовного дебюту “Страх Ікс”, напевно, саме тому тема боргів тут найгостріша з усіх фільмів трилогії. Тим не менш, у цій частині вже можна розглянути фірмові особливості Рефна: атмосфера трохи сюрреалістична, в кадрі розливається неон, а в саундтрек починає тяжіти до електронної музики. Крім того, у другій частині психологізм ще більш значущий – проблеми Томмі, явно пов'язані з вихованням та стосунками з батьком, а для розбору сюжету так і хочеться викликати привиду доктора Фройда. А вишенька на цьому торті – блискуча гра Мадса Міккельсена.
У третьому фільмі Рефн вже переключається на наркоторговця Міло (який мимоходом був і в другій частині) – він ходить на зустрічі анонімних наркоманів і готується до пишного святкування двадцятип'ятиріччя своєї доньки. Паралельно з цим йому приходить нове поставка товару, але замість героїну там виявляється екстезі. Приблизно протягом доби Міло потрібно вирішити всі ці проблеми, але, як і в першому фільмі все йде через одне місце: підручні труяться через куховарські навички свого боса, десь пропадає кур'єр, а дочка без перерви капає на мізки.
Третю частину данець також знімав для того, щоб віддати борги, тому ця тема нікуди не зникла. Залишився і психологізм, хоча порівняно з другою частиною його поменшало. Натомість у «Дилері 3» стало значно більше жорстокості, цинізму та насильства – це, без перебільшення, найкривавіша частина трилогії. За рахунок цього жанр стрічки зміщується від кримінальної драми у бік трилера. Цьому так само сприяє обмеження часом – у першій частині Рефн давав герою тиждень часу, у другій вже трохи менше, а третій у Міло на все про все є тільки доба. Такі рамки добре ущільнюють дію, але обмежують опис портрета героя.
Попри сумніви данського режисера друга частина стала гітом в національному прокаті, та була досить високо оцінена критиками. Третя ж хоч не змогла здобути такої популярності — данська публіка була незадоволена великою кількістю персонажів-емігрантів. Данська ж мова в третьому фільмі взагалі не є домінуючою, в той час як персонажі розмовляють шаленою кількістю мов: від турецької та албанської до польської та англійської. Подібне мовне різнобарв’я можна побачити хіба що в новому серіалі данця “Копенгагенський ковбой”.
І хоч третя частина не стала популярною на батьківщині Рефна, у світі її прийняли набагато тепліше. Сам режисер вважав її кращою з трилогії та навіть планував зняти ще одне продовження з Мухаммедом, ще одним другорядним героєм трилогії, що мав стати головним героєм “Дилера 4”. Однак виконавець ролі Ільяса Аджак був засуджений до 7-річного ув'язнення, тож трилогії не судилося стати квадрилогією.
