Я пишу цю передмову бо вимушений розповісти вам деякі речі. Це не вся історія. Друга половина буде викладена тоді, коли я її завершу. На данний момент це все чим я можу з вами поділиться. Приємного читання.
6 грам свинцю
Ніцца, Франція 05.10.19??
Чоловік неквапливо збирався. Годинник показував о пів на сьому, а це означало що в нього ще є пів години до відправки порома. Він зібрав всі найважливіші речі в сумку, кобуру сховав на боку під сорочкою і взяв квиток. Попрямував до виходу. Перед тим як вийти ще раз подивився на своє відображення. Був він кремезним чоловіком майже зо два метри зростом і крупної статури. Вдягнений він був в довгі чорні брюки, білу сорочку в смужку, бо вона струнить, і чорний із зовні а в середині бордовий піджак. Вдосталь надивившись на себе й упевнившись шо все бездоганно він вийшов за двері.
Паром стояв в порту і красувався своїм виглядом. Він мав зробити подорож із порту Ніцци в порт Риму. Це не мало б зайняти більше одного дня. На ранок вони вже мають бути в Римі. Цей паром не настільки простий як здається, в ньому має проходити закрите святкування тільки для багатіїв, звісно ж з покером, блекджеком та хмільними напоями.
Чоловік підійшов до пропускного пункту з сумкою. Там уже в усю обслуговували народ. Він зайняв чергу й став чекати.
- ...ага, дякую, гарної подорожі! Наступний, будь ласка, підходьте.
- Bonne soirée, - мовив чоловік і протягнув квиток.
- Ага, так, дуже добре. Містере Тайлер Еверет. Гарної подорожі, надіємося вона стане для вас незабутньою. - Сказав білетер і простягнув квиток назад.
Паром був шикарним. Все було зроблено на совість за гроші платників податків щоб тут розважалися високопоставлені чини в перервах між тим як вони крадуть з бюджету гроші на нову шубу своїй жінці. Але не зважаючи на це все і справді було гарно. Його провели в його каюту де він поклав свою торбу й пішов в хол.
В холі все було ще краще, грала жива музика, танцювали красиві жінки, працював бар і грали люди. Було тихо, мабуть, поки ніхто ще не встиг програти все до останніх трусів. Тайлер попрямував до бару й сів поодаль вслухаючись в голоси людей. Ні, він не був збоченцем в якого не було особистого життя і який самостверджувався за рахунок невдач інших, це була професійна звичка. За мить до нього підійшов бармен.
- Bonsoir! Як ся маєте? Чого вам налить, пива чи щось по міцніше?
- Віскі. - З прохолодою відповів Еверетт.
- Буде зроблено!
Через якісь пів хвилини на столі біля нього з’явилась стопка віскі з льодом.
Чоловік підняв склянку, бовтнув і випив залпом. Він взяв серветку, щось на ній написав і обігнув її грошима які він залишив на чай. За секунду його і слід простив, бармен взяв серветку, розгорнув, гроші поклав до карману а серветку перевернув й прочитав. На ній був підпис... ні, автограф. На ній було написано гарним шрифтом Тайлер Еверетт. Бармен на хвильку замислився а потім запхав собі в карман до грошей цю серветку.
Чоловік підійшов до першого столу де вже точилась запекла гра в покер. За ним сиділа жінка в червоному платті й ще два чоловіка в смокінгах. У одного з чоловіків був шрам на обличчі. Тайлер вагаючись підсів до них, а потім промовив:
- Bonjour, громадяни, - сказав він сідаючи, - чи не будете ви проти якщо я звами поряд посиджу?
- Посидіти проти, а от пограти...
- Саме собою, друже. Гаразд, роздавай! - Відповів Еверетт з піднесенням в голосі. Він був великим поціновувачем цієї гри. Навіть колись в своєму рідному містечку він обіграв бармена на підвал випивки. За покером зав’язалася розмова:
- То як вас всіх звати, любі друзі? Ах, не вічливо таке питати самому не представившись я - Тайлер Еверетт.
- Тайлер Еверетт...? Щось знайоме... А втім, не важливо. Я - Емілі Р’оуз. - Відповіла жінка в дорогому червоному платті закинув нога на ногу. - Ті двоє це мої дружбани, з дитинства не розлий вода. Зі шрамом звать Брендон Сент-Люіс, а з права від нього Білл Сміт.
- От і познайомились, - тихенько проказав собі під носа Тайлер, - о, а ось і я виграв.
- Чим ви собі заробляєте на життя, містере Еверетт? - Поцікавився Брендон.
- Чим прийдеться, - сказав він а потім додав, - але я професійно вирішую проблеми.
- Проблеми? - Здивовано запитав Білл.
- Так, так, саме проблеми. От наприклад, які в вас є проблеми? Нуж бо, не соромтесь.
- Проблеми з чоловічою силою, звісно ж чисто гіпотетично. - Сказав пошрамований.
- Ну, звісно в таких, чисто гіпотетичних, проблемах я безсилий. Я вирішую інші проблеми. Більш насущі.
- Наприклад які ж це? - Запитала Емілі
- Наприклад ви знайдете голову свого чоловіка окремо від тіла, а кишки його будуть намотані на паркан. От таку проблему я б зміг би вирішити.
Різко у всіх ком по перед горлом став.
- І як же ви б такого роду проблему вирішили...? - Запитав Білл після довгого мовчання.
- Відспівав би звісно. Я ж священник.
У всіх відлягло від душі
- Ну й налякали ви нас, батьку.
Всі засміялись.
Тут в залі запанувала тиша. Тайлер повернувся на імпровізовану сцену в кінці залу. Там стояв який багатенький дядько. Всі звернули увагу на нього. Він промовив:
- Доброго вечора, любі гості, я радий всіх вас бачити на цьому святі. Сьогодні ми всі зібрались в честь дня народження моєї прекрасної дружини.- Всі повернулись на жінку в бордовому платті біля столика Еверета.- Я радий поздоровити тебе, люба, з цим прекрасним днем. Бажаю тобі довгих років життя і сталевих нервів. Хоча вони в тебе і так є бо ти мене терпиш вже 30 років.- Всі просміялись.- Вітаю тебе!
Всі почали плескати в долоні і викрикувати тости.
- Он воно як, я думав ми зібрались просто ужраться в хлам,- сказав шепочачи пошрамований.
- Стули писок Брендоне, на нас люди дивляться,- процідила стинувши губи Емілі.
Брендон стулив писок. Але стулив він його не через слова Емілі, а через прогримівший постріл. В мить дідуган який поздоровляв свою дружину звалився бризкаючи кров’ю у всі боки. Його охорона кинулась до нього разом з дружиною. Хтось кинувся в інший бік від них. Але більшість просто затамувавши подих дивились.
- Відійдіть від нього,- промовив Тайлер,- Відійдіть від нього зараз же.
Він став на одне коліно і в рукавицях які він надягнув поки прямував до них почав оглядати тіло. Потім повернувся і похитав головою. Помер.
Він повернувся до жінки загиблого і холодно проговорив.
- Місс, мені протрібно щоб ви зараз заспокоїлись і послухали те що я вам скажу. Ваш чоловік був вбитий. Вбивця зараз на цьому поромі поміж нас. Я детектив - Тайлер Еверет.
- Гаразд,- промимлила вона крізь сльози,- зробіть все що завгодно, лише б ті хто його вбили отримали по заслугам.
-... детектив...? Хвиля здивуваня прокатилась по залу. Детектив повернувся до зали і гучно промовив.
- Я - детектив Тайлер Еверет, владою даною мені жінкою загиблого наказую що ніхто не покине судна доки, допоки вбивця не буде знайдений і покараний. Це правило вступає в силу зараз. І я попрошу вас розійтись по каютам.
Люди наче зачаровані кулею вителіли з залу. Залишись лише він, жінка загиблого (ім’я якої він досі не знав) і один охоронець.
- Як я можу до вас звертатесь?
- Бенджамін, Бенджамін Девіль...
- Я - Джорджина Арно.
- Ясно дуже добре, міс Арно я попрошу вас сісти,- він полишив оглядати труп,- і взяти чогось спиртного.
Їм принесли Джину. Після довгої мовчанки детектив промовив.
- Під яким прапором йде судно?
- Французьким.
- Добре. Мені буде потрібно щоб Містер Девіль зіставив список всіх людей на судні, їх багаж також треба буде вилучити і обшукати. Містер Девіль наскільки ви добре володієте медицинськими навичками?
- Я служив в другу світову на кораблі який переробили на плавучу лікарню.
Девіль був чоловіком достатньо старшим за Тайлера. Було йому на вигляд не менше 60. На обличчі було кілька шрамів, скоріше за все, від уламків. Мав він пишні сиві бакенбарди. Джорджина була також не молода. Вона була вже поморщена поважна леді яка просто хотіла дожити старість в спокої. І загиблий Містер Арно який був помітно старше за дружину. В повітрі висіло два питання. Хто і за що?
- Міс Джорджино, я попрошу вас зараз покинути кімнату бо ми будемо оглядати труп.
Вона вийшла. Запанувала тиша.
- Девіль, друже, яким боком ти потрапив сюди?
- Навіщо вам це, пане Еверате?
Детектив мовчки встав і підійшов до тіла.
- Та так, просто ваша пістолетна кобура пуста...
Девіль перелякався і почав судомно перещупувати кармани. Замер, хвилину помовчав, а потім процідив:
- Тільки не говоріть що ви підозрюєте мене...
- Я підозрюю всіх, містере Бенджаміне, геть всіх,- секунду помовчав і додав,- навіть себе. Але зараз не про це, беріть записник.
Детектив жбурнув його Девілю. Потім встав, натягнув рукавиці по вище і з недуже радісним стогоном приступив до огляду тіла. Довго копирсався, перевертав з боку на бік, ходив навркуги. А потім скинув з себе рукавиці і сів поряд.
- Ну і як воно? - запитав Бенджамін дивлячись на детектива максимально здивованим поглядом, огляд займав менше 3 хвилин, так швидко вони не робляться.
- Стріляли з під підлоги через щілину, куля зайшла в мошонку постраждалому, пройшла крізь тіло й вийшла під лівою ключицею пробивши артерію. Помер швидко, майже безболісно.
- Блискуче, пане Еверете.
Детектив з засученими рукавами сів на стілець навпроти Девіля.
- Містере Девіль, ви так і не відповіли на моє питання, як ви потрапили на варту до постраждалого?
Coming Soon
P. S. Всіх з різдвом!
