Артур прокинувся на світанку. Вийшов з хати і побачив, що Фанат сидить біля багаття.
— Ну що, готовий? — запитав він.
— Ні. Але підемо. Треба вчитися.
— Вчитися чому?
— Вчитися жити.
Фанат не відповів. Він перевірив автомат, дослав патрон, закинув рюкзак на спину.
— Йди за мною.
Вийшли за хутір. Фанат зняв автомат з плеча і сказав:
— Крути головою на 360 градусів. Зброя напоготові.
— Зрозумів.
— Йди слід у слід.
— Зрозумів.
Артур уважно вивчав місцевість і оцінював обстановку. Фанат знав Кордон як власну кишеню, вів швидко.
— Дивись. Знаєш, що це?
Фанат показав на дивні електричні розряди неподалік.
— Що за чортівня? — Артур вирячив очі. — Як це можливо?
— Це одна з аномалій. Електра. Підійдеш на два кроки після звуку детектора — йобне так, що й чоботи згорять. Можна розрядити болтом. Матимеш три-чотири секунди, щоб пробігти, поки вона знову зарядиться. Зараз покажу.
Фанат підійшов ближче до Електри. Витягнув болт і майже без розмаху жбурнув його в аномалію. Запахло озоном, почувся тріск, і Електра зникла. Фанат за два стрибки спритно проскочив небезпечне місце. Артур після зникнення Електри лічив час. Минули 4 секунди. Електра беззвучно з'явилася на тому ж місці.
— Тепер ти. І не змушуй чекати.
Артур почав повільно підходити до Електри. За півтора-два метри до аномалії детектор на поясі противно запищав. «Диви, працює. Не обдурив Сидір», — подумав Артур.
Руки тремтіли. Артур дістав болт і сильно кинув його крізь аномалію, розраховуючи, щоб він пролетів наскрізь, щоб забрати його. Почувся знайомий звук, і Електра зникла. Артур проскочив небезпечне місце, підняв болт і повернувся до Фаната.
— Непогано. Йдемо далі.
Фанат швидко йшов вперед. Артур слід у слід — за ним. Підійшли до якогось котловану, в якому було повно залишків вентиляційних каналів, бетонних плит, перекручених металевих конструкцій.
Фанат зупинився, дістав з кишені невідомий прилад.
— Придивись уважно. Що ти бачиш?
Артур придивився. Металеві конструкції перекручені невідомою силою, бетонні плити розламані навпіл. Картинка постійно змінювалася, пульсувала.
— Мабуть, гравітаційна аномалія.
— І не одна, а з півтора десятка. Гравіконцентрати, воронки і трампліни. Якщо потрапиш туди — Трамплін може й у стратосферу закинути. Ляпнешся — поламаєшся. Воронка й Гравіконцентрат затягнуть і перемелять. І болтами тут можемо тільки промацати кордони. Розрядити, як Електру, не вийде. Тепер твоя задача — прикривати мене, поки я піду в аномалію артефакти діставати.
— Сподіваєшся на гостей?
— Гостей ні. А от пара плотей чи собак може прийти.
— Дай автомат. В мене «Форт» і півтори обойми. І не кажи нічого, не було де патронами розжитися.
Фанат замислився. Потім зітхнув і сказав:
— Ні. Як готувався, так і викручуйся. Тебе попереджали про це.
Артур зрозумів, що сперечатись нема сенсу. Він дістав пістолет, зайняв позицію таким чином, щоб бачити Фаната, що лазить між аномаліями, і підходи.
Минуло п'ятнадцять хвилин. Фанат спритно пересувався між аномаліями, дивлячись на прилад. Бічним зором Артур зафіксував рух. Придивившись, розгледів здоровенного хряка, який швидко наближався. Артур оцінив розмір кабана, прикинув, що туша важить під триста кіло і пістолета може бути недостатньо, плюс Артур нічого не знав про слабкі й сильні сторони істоти. В очі кидалася неповороткість кабана. Артур став на шляху кабана близько краю котловану. Йому прийшла в голову доволі ризикована ідея. Якщо вдасться відскочити, кабан потрапить до аномалії. Якщо не вдасться — в аномалію потрапить і він, і кабан.
Хряк наближався все ближче. Артур приблизно визначив його швидкість і чекав. Коли кабан був у кількох метрах від нього, Артур різко стрибнув убік. Тільки все-таки недооцінив швидкість і реакцію кабана. Хряк встиг трохи змінити напрямок і повернути голову, зачепивши іклом ногу Артура, і замість аномалії врізався боком у залишки бетонного стовпа. Артур вихопив пістолет, миттєво прицілився — до кабана було не більше трьох метрів — і точним пострілом прострелив кабану око. Кабан видав незрозумілий протяжний звук і завалився набік. Артур оглянув ногу. Халява берця, штанина і шкіра на нозі була розпорота іклом і пекла нестерпно. Артур подумки подякував Глорії за аптечки, швидко обробив рану і перебинтував.
Тим часом з аномалії вийшов Фанат.
— Що тут у тебе? — спитав він.
Артур підвівся, обережно став на ногу. Було боляче, але терпимо. Бувало й гірше.
— Кабан був. Страшна тварюка.
Фанат подивився на тушу.
— В око випадково чи сам здогадався?
— Сам. Тварина з мутаціями, невідомо, яка в нього бронеплита на лобі. А в мене «Форт», не Desert Eagle.
— От і добре. Тільки подряпину Глорія хай огляне, бо фіг знає, що там на іклах було. На майбутнє штани кевларовими вставками зміцни. А тепер — бонус.
Фанат дістав з пояса два предмети. Один, схожий на витягнуту краплю, протягнув Артуру.
— Тримай. Це артефакт «Медуза», виводить радіацію з організму. Носи на поясі, при невеликих дозах опромінення «Медуза» виведе з організму гамма-частинки. По дозиметру зорієнтуєшся. Тепер бери свій мисливський тесак.
— Навіщо?
— Відітни копита кабана до колін, Сидір купить, приблизно по пів тисячі за ногу. До речі, вчені на Янтарі чи Янові по дві тисячі за копито дають. Потім треба буде вирізати шлунок і нирки. Це купить Глорія.
— Глорія? На чорта їй це?
— От у неї і спитаєш. Все, вперед.
Артур уявив, як зараз на нього вильється мільйон літрів крові і як він буде приводити себе до ладу. Проте, на диво, крові майже не було. За пів години потрібні органи були в спеціальному термопакеті, який носив з собою Фанат. Копита Артур зв'язав між собою і просто тягнув по землі.
Дорога в табір минула спокійно. Електру обійшли стороною. Прибувши в табір, Фанат обернувся до Артура:
— Зараз визначайся з хабаром та за пару годин підходь до багаття.
— Добре.
Фанат махнув рукою і пішов. Артур пішов до Глорії. Зайшов без стуку. Глорія підняла очі:
— Чого тобі?
— Глянь ногу. Свинка вкусила.
— Сядь на стілець.
Глорія стягнула берець, закотила штанину до коліна, розмотала бинт.
— Ну, ясно тут все. Зараз.
Глорія обробила рану якимось розчином, поклала мазь і забинтувала.
— Все, завтра нога не болітиме. З тебе тисяча.
Артур дістав термопакет.
— Натурою візьмеш? — простягнув пакет їй.
Глорія подивилася в пакет.
— О, візьму. Для реактивів саме те. Ще й тисячу зверху накину.
— Не треба тисячу, краще скажи, що на тисячу у тебе з медицини взяти можна?
— Аптечку й бинт, або 4 бинти. Для антирадів чи псі-блокади, антидоту тисячі мало.
— Окей, дай аптечку й бинт.
Забравши припаси, Артур пішов до Сидора.
— Здоров був, Сидоре!
— Здоровіших не буває. Що там у тебе?
— Копита купиш?
— Скільки?
— 4 штуки. Свіжина.
— Ага, знаю. Півтори тисячі.
— Дві не даси? Все одно ж навариш.
— Не дам. Не подобається ціна — можеш кому іншому втюхати.
— Добре, забирай.
Артур заволік копита Сидору в комірку. КПК подав звук. Артур побачив повідомлення про зарахування півтори тисячі купонів. Попрощавшись з торговцем, Артур пішов до багаття в центрі бази.
Вовк пив чай зі здоровенної, на літр, чашки. Фанат смалив цигарку.
Була обідня пора, тому Артур дістав з наплічника банку консервів, трохи відкрив і поставив до багаття грітися.
— Ну що, — Вовк відпив з чашки, — непогано для початку. Побачив дві аномалії, маєш артефакт, приніс і продав перший хабар. Як враження?
— Страшно. Але інтригує.
— Тепер стосовно твоєї проблеми. Я зв'язався з деким. Операцію батькові оплатять. Хочеш в Україні, хочеш за кордоном.
— Але?
— Ти залишишся тут. Раз на якийсь час ти будеш зобов'язаний виконувати деякі доручення. Ніякої заказної мокрухи чи щось у тому стилі. Більше по наукових темах. Збирати зразки флори, частини тіл фауни, шукати деякі артефакти. Прогулянкою не буде. Але і не найстрашніше.
— Як довго на мені буде цей обов'язок?
— Поки не відпрацюєш. Це не буде щодня, так що ти зможеш займатися іншими справами. Тобі дадуть місяць на адаптацію в Зоні. Ти згоден на такі умови? Врахуй: якщо погодишся, вороття назад не буде.
— Я зможу розрахуватися раніше?
— Звісно. Це вигідно усім.
— Як мені тримати зв'язок? Через тебе?
Вовк подивився на Артура.
— Ні. В тебе в контактах з'явиться запис — «Замовник». Будеш отримувати на КПК запит: що знайти і куди принести. Це все.
— Коли я маю дати відповідь?
— Коли надумаєш. Час грає проти тебе. Проти твого батька так точно.
Артур відкрив консерву і почав їсти. Спогад про батька боляче його уколов.
В принципі, пропозиція була заманливою. Але Артура насторожувало щось. Він не любив бути прив'язаним до когось зобов'язаннями.
З'ївши консерву, Артур подивився на Вовка:
— Ще якась інформація для мене?
Вовк перевів на нього погляд.
— Ні. Завдання: сьогодні на ніч йдеш на охорону табору. Куди і з ким — ввечері скаже Фанат. І ще, — Вовк звернувся до Фаната, — видай йому обріз і дві пачки набоїв до нього.
Фанат запитав:
— Шроту чи жекану?
— Сам хай обере. І так, — Вовк повернувся до Артура, — це останнє спорядження, яке ми тобі дамо. Далі — сам.
Артур не відповів. Його цілком поглинула пропозиція щодо операції.
Артур спустився до Шурупа.
— Привіт, Шурупе.
— Чого тобі?
— Позичиш шило, голку і нитки?
Шуруп побачив ногу Артура.
— О, кабан зачепив. Знімай, десять хвилин — і зроблю. Символічно, за сто купонів.
— За що така благодать? — здивувався Артур.
— А з тебе є що взяти? Тим більше роботи зараз нема, поки група з рейду не прийде, засидівся.
— Добре, ший.
Артур зняв штани й берець. Шуруп вправно взявся за справу. Дійсно, не минуло й десяти хвилин, як Шуруп все повернув у цілому вигляді. Треба було віддати належне: Шуруп був майстром своєї справи. Перерахувавши сотню Шурупу, Артур пішов до свого ліжка подрімати перед вартою. І хоч був день, колишній морпіх без особливих проблем змусив організм відключитися.
На Артура чекала ніч у варті. Ніч роздумів, як краще вчинити. І чи варто на таке підписуватись...
