Пишу пост про виставлення чітких цілей в компанії, але розумію, що не хочу це писати…
Ми в свої підліткові роки глушили свої думки алкоголем і сигаретами, гучною музикою, яка глушить вуха, щоб не відчувати біль душі.
В що ми себе перетворили? В людей які не відчувають себе і працюють по накатаній, бо думати і відчувати боляче.
Боляче відчувати страх невідомості і розуміння, що між нами і великим НІЩО ні кого не має.
Ми вирімо, що в нас набагато більше, ніж всі бачать. Що нас недооцінюють…
А можливо ми просто нічого не робимо і не даємо собі розвиватись через страхи і через це нічого більшого в нас не має…
