Про ідею національної ходи
Кожну ідею наповняє філософська обґрунтованість. Ніщо не народжується на пустому місці, безпричинно, і ніщо не змінюється без потреби на те. Сенс національної ідеї — в усвідомленні, хто ми, що ми та чим хочемо стати: національна ідея, це зміна. Зміна незадовільного стану. Якщо ми задоволені, навіщо усілякі розмови про Ідею? Якщо ж нам потрібні зміни, то сам Бог велить випестити Ідею. Ніхто і ніщо не подарує нам благо!
Не параноїдальна концепція відштовхується від наявного положення речей. Вона базується на цьому, і зрештою, покликана пояснити даний стан та зміну, що має відбутися. Філософія концепції, зміст її, тобто основні ідейні положення щодо змін та наслідки од цих змін розкривають насамперед потребу в змінах. Тобто національна ідея, це не стільки керівництво до дії, скільки висвітлення теперішнього трагічного стану нації.
Причини стану
З яких причин нація знаходиться в жалюгідному стані? Чи є зовнішні та внутрішні вороги, і хто вони? А може, найстрашнішою небезпекою є неорганізованість? Неорганізованість суспільства є одним із найнебезпечніших руйнівників нації — хто ж, як не ми самі, маємо окреслити заходи порятунку?!..
Задум та методика
Національна хода напрацьовує правила співіснування, що й характеризує спосіб життя, як спосіб виживання. Тобто з боротьби за виживання випливає принцип виживання. Так, національна ідея є не що інше, як стрижень виживання. Звідси: кожній нації притаманний тільки її спосіб виживання. Через об’єктивну реальність — потреби у виживанні, напрацьовується методика виживання. Якщо національний задум, це основні, концептуальні положення, основні орієнтири, то методика є змістовним наповненням. Тобто вже не можна сказати, що ідея лише організовує, зміст її — керівництво до дії. Національна суть це не лише наявність певних орієнтирів, це ще й хода до мети.
Потреба – стрижень
Нація не може існувати без національної ідеї. Потреба у виживанні — стрижень національної ідеї, зміст же її — в індивідуальності просування, оригінальності розвитку. Якщо ми наосліп когось наслідуємо, калькуємо чуже буття, то ми не нація, адже національність насамперед і визначається несхожістю.
Жодна нація не народжувалася (і не народиться) не в протистоянні. Момент непогодження одної групи людей з іншою щодо способу існування і є початком виникнення нової нації. До цього моменту дана група людей називатиметься будь-як — плем’ям, етносом, народом (і т. д.), але не нацією.
Оскільки процес зародження нації, процес болісний, само собою, існують нації гнобителі та нації пригноблені. Нації існують, зазвичай, двох типів. Одні оборонні, що стримують натиск силової асиміляції, інші агресивні — ті, що духовно й фізично не можуть існувати без образу ворога. Смерть, повне щезнення перших наступає внаслідок повної їх асиміляції іншою нацією; смерть других — зі зникненням образу ворога.
Дотепер народження нації було початком її загибелі.
Анатомія формування
Дотепер ні одна нація не виникала і не існувала на початку своєї ходи не оборонного типу. Національні ідеї, їхні способи життя формувалися вимогами оборонного характеру. Агресивності національна ідея набирається, коли зникає потреба оборонятися, протистояти силовій асиміляції. Дотепер існування національних ідей було можливе лише у двох формах — оборонній або наступальній (агресивній). Втім, нині існують країни, де вживаються дві, а то й більше націй. Проте ми повинні подивитися правді у вічі, адже для характеристики їхнього співіснування якраз і підходить слово «вживаються». Що й наводить на думку про наявність етнічного протистояння. Слід зрозуміти, що етнічна агресивність нині набула зовсім інших форм, можна сказати, цивілізованих, не таких примітивно-кровавих, як у недалекому минулому.
Доки буде існувати міжнародна торгівля, замішана на політичних амбіціях, доти будуть прояви агресії. Нинішній розвиток світової економіки, що базується на міжнародній торгівлі, є помилковим і тупиковим. Бо існує неадекватність наявному стану речей з погляду експлуатації.
Сьогодні деякі нації противляться силовій асиміляції (оборонні), тобто протистоїть етнічній експансії. Завтра, коли скинуть пута пригноблення, і собі стануть зазіхати на чуже — міжнародна торгівля єдиний «цивілізований» шлях для етнічної експансії. Така доля всіх націй… І тих, що здобули незалежність, і тих, що за незалежність борються.
Насправді національний розвиток визначається спроможністю опору етнічній експансії. І надалі залишиться подібне положення.? Тоді відбуватиметься лише зміна назв націй, країн. На місце одних будуть приходити інші. Ні, не інопланетяни, ті ж люди, і навіть не з новим способом життя, лише з іншими назвами…
Зараз можна впевнено констатувати: нині агресивні нації — Росія, Китай, і т. д., не мають майбутнього. Їх згин — лише справа часу.
Не зловтіхою повинно наповнюватися серце!.. Зрештою, всі ми люди, тим більше, що згин тої чи іншої нації, це не згин людства взагалі.
Підсумок
Україна й нині, не дивлячись на здобуття незалежності, нація з оборонною ознакою. Її майбутнє — агресивність. Чи хочемо ми, українці, уподобатися в майбутньому теперішнім нашим гнобителям? Пройде сто, двісті років і ми настільки зміцніємо, що здумаємо покласти на когось око. Цього не уникнути. Це зараз ми такі справедливі, бо потерпаємо, коли ж оклигаємо, забудемо, як зносили наругу… Зачароване коло!
Дружба між народами… І сміх, і гріх! Дружити можуть окремі люди, але не народи. Дивними видаються потуги поєднати всіх людей, спарувати всіх-і-вся, аби в такий спосіб уникнути національних розбіжностей, міжетнічного тертя. Парадокс: людина будь-що намагається врятувати вимирущий вид тваринного світу, а свій світ, своє різномаїття — жовте, чорне, біле, намагається знешкодити. Сплять і бачать деякі, з дозволу сказати, члени, як в муках людство перетворюється в єдину націю, націю-мутанта. А далі що!?
Коли існує міжнародна торгівля, з’являються інтереси сторін. Так звані національні інтереси по суті є нездоровим і хижим потягом поживитися чужим рахунком. Досіл не існує такої фінансово-грошової системи, що забезпечувала б фактичну, адекватну вкладеному труду оцінку товарові, предмету купівлі-продажу. Сучасна міжнародна торгівля не може базуватися на рівноправних стосунках. Якась зі сторін завжди у виграші, отже в міжнародній торгівлі (як і торгівлі внутрішній) присутні елементи експлуатації.
