Короткий хронологічний екскурс з найзнаковішими (на загальновизнану та мою суб'єктивну думку) постатями
80-ті
Ще до незалежності, коли в 80-х роках на фоні перебудови й пізнішої трагедії на ЧАЕС почало пахнути прийдешніми змінами, українських літературних діячів об'єднувало спільне прагнення до самоорганізації та відходу від соцреалізму, що нав'язувала тодішня влада. Так з'явилися різноманітні літературні угрупування, що власне й створили естетику сучасної української літератури. Найяскравіші:
“ЛуГоСад” (І.Лучук; Н.Гончар; Р.Садловський). Їхня поетична концепція, як і концепція інших нових літ. угрупувань творила небачену до того естетику. У “лугосадівців” є спільні книжки (з яких я вважаю доцільним знайомство з авторами).
“Бу-Ба-Бу” ( Ю.Андрухович; О.Ірванець; В.Неборак). Особисто я б рекомендувала починати читати український постмодерн з Рекреацій Андруховича. Це перший твір Юрія Ігоровича, тож він буквально прописаний духом того самого карнавального постмодерну 90-х. Проте також можна почати з поезії Ірванця чи Неборака- дуже гарні збірки є від Абабагаламага.
“Пропала грамота” (Ю.Позаяк; В.Недоступ; С.Либонь). Об'єднання київських поетів що мало на меті творити авангардні перевтілення і урбаністичні мотиви. Тут напевно очевидно, та мені найкраще сприйнявся Позаяк і його поезія. Те саме раджу й іншим
Також важливою частиною становлення є літературні фести на яких і зосереджувалися передові ідеї та стилі.
Вісімдесятники провокували новими сенсами, формами написання. Вони писали на зламі епох і фіксували зміни у своїй творчості. До незалежності залишалося зовсім трохи і суспільний дух хоча б відносної свободи дарував письменникам послаблену цензуру і можливість висловитися. Серед інших вищесказаних письменників не вистачає багатьох імен, та назву лиш декілька улюблених: І.Римарук, К.Москалець, І.Малкович, Н.Білоцерківець.
90-ті
Будемо говорити саме про період з 1991 року. У покоління письменників що друкувалися у той період з'явилися можливості повної свободи написання. Це була спроба чергової “переоцінки всіх цінностей” що нарешті хоча б відносно, але вдалася. 90-ті для української літератури - пік епатажу, ґротеску, постійної іронії, “рваних текстів”. Цей період був сформований під сильним впливом тенденцій європейського мистецтва 70-х та рок-субкультури.
Мої улюблені автори:
Тарас Прохасько (Почати варто з його короткої есеїстики. Прохасько специфічний, та в цьому й є його унікальність)
Сергій Жадан (Напевно очевидний у цьому списку автор. Особливо люблю його першу прозу.)
Іван Андрусяк (Варті уваги його поетичні збірки 1992-2006 р.р.)
Мар'яна Савка (Одна з недооцінених авторок дев'ятидесятниць. Щиро раджу її ранню поезію)
До цього переліку додаються більшість авторів 80-х та інші незгадані мною постаті.
Надалі, говорячи про український суч.літ, ми говоримо про покоління письменників, що активно позиціонували себе у публічному медіа просторі та долучилися до літературного процесу через участь у конкурсах та журнальних публікаціях. Але саме 80-ті (за деякими класифікаціями 60-ті) дали цей стартовий майданчик для нових творінь.
