Сидіти перед монітором нездорову кількість часу вже не вистачало сил. Тому прийшла думка організувати невеликий Wanderung (все ще в пошуках української альтернативи цьому слову).
Одразу ж щиро дякую всім, хто приєднався, за чудову атмосферу! Такі спонтанні зустрічі, коли навіть не знаєш, чого очікувати, дійсно залишають по собі лише приємні спогади.
Дуже кортіло б підв‘язати наступну подібну активність під актуальний збір. Будемо лише вдячні за ваші думки в коментарях!
А поки - обіцяний міні-звіт.
Почалось все із надзвичайно забитого потяга з вісбаденського вокзалу. В регіоні Райнґау, що на захід від Вісбадена, в ці дні проводиться великий винно-музичний фестиваль Schlemmerwochen. Хто ж знав, що місцеве населення виявиться настільки охочим до музики і вина (можна сміливо переставляти порядок цих слів), і вирішить масово поїхати туди вже о 9:30. Хоча, мусимо визнати, ми самі недооцінили цю комбінацію фестивалю і вихідного дня посеред тижня.
З потягу нас винесло приблизно о 10:00 разом із хвилею охочих до гулянь, але, на щастя, хоча б на потрібній зупинці в Oestrich-Winkel. Роззнайомились тепер в більш спокійних обставинах, зробили вигляд, що з першого разу запам’ятали всі імена і стартували.
Одна з учасниць нашого пішохідного туру (О! А чим не альтернатива до „Wanderung“?) інформувала нас щодо особливостей виноробної справи, розповідаючи про виноградні лози та біорізноманіття. Одразу видно, що дарма часу не губить!
Виноградники дійсно роблять свою справу - без них цей регіон не уявити. Трохи перефразовуючи пана Джефрі Лебовскі: «The vineyards really tied the region together».
Вже незабаром дійшли до першого населеного пункту на нашому шляху, де безуспішно намагались знайти пекарню, аби задовольнити кофеїново-цукрову залежність. Але все було зачинено, тож зрозуміли, що доведеться йти до наступного чекпоінту. Ось вам і мотивація!
Були доволі гарні види на рейнську долину
Та й взагалі, з погодою дуже пощастило. Без вітерця було б непорівняно складніше, а так - ніхто навіть особливо не втомився. Красені!
Дійшли до монастиря Eberbach, який вже не монастир, але тим не менш - дуже приваблива локація. Тут же знімали «Ім‘я рози» за романом Умберто Еко, тут же дійшли до кави/пива монастирського виробництва/солодощів/перекусу.
Після нетривалого відпочинку пішли далі, до наступної локації. Після вимушеної паузи (lessons learned - брати трохи побільше пластиря)
невдовзі дійшли до міста Kiedrich,
звідки вже чітко йшли до білої башти Scharfenstein.
Спільним рішенням вирішили трохи ускладнити собі маршрут і піти пагорбом навпростець майже вертикальним маршрутом. І - в черговий раз повторюсь - красені, що з усім впорались!
Тепер вже була повноцінна пауза, перекус, чергові види та обрання маршруту назад до Eltville.
Ось воно і все!
10:00 - 17:00, ~20 км, три міста, дві заміські локації, пара перекусів, двоє подряпаних колін, декілька десятків фотографій, відчуття, що треба таке робити ще. Дякую всім, хто був присутній, хто планував і слідкував! Приєднуйтесь!
Розвивайте українську культуру в собі, для себе та інших. Хай саме наш голос звучить щодня голосніше та впевненіше.
