Якщо вже всю суботу провів у цих павільйонах, то як не написати? Може бути декілька референсів на минулий рік, тож можете прочитати і той матеріал.
В суботу очікувалась купа народу, тож їхати варто було раніше, щоб хоча б поступово звикнути до натовпу. Частково це дійсно вдалось. З минулого разу lessons learned - погода достатньо ок, щоб не брати пальто, а рюкзак - просто опціонально, якщо не плануєте закупатись німецькими книжками. Іноземних, якщо і продають, то дуже мало.
Місцева публіка вишикувалась в довжелезні черги на автограф-сесії до своїх авторів. Така картина - протягом всього дня.
Те ж саме - і на місцевих подіумних дискусіях від різних видавництв.
Нескінченна історія.
В павільйонах іноземних видавництв все було набагато більш спокійно. Ось поляки (аж пішов читати біографію Токарчук).
Майже всі країни не змінювали дизайн своїх стендів - все було ідентично з минулим роком.
Французи особливими дизайерськими рішеннями не виокремлювались, але ось за обсягом - чи не найбільш багаточисельні. Красені!
Дуже помітних турків вам - були у них книги власного виробництва і українською, і болгарською. Серйозний підхід.
А ось і болгари вже неподалік українського стенду
Звичайно ж, що і інші континенти і країни були представлені, але там вже не фотографував - і Бразилія, і Мексика, і Південноафриканська Республіка, і Єгипет, і Малайзія.
Червоний концтабір не перестає завалювати ринок своєю пропагандистською літературою.
Допускаю, що вам цікаво, чи були представлені на випуску представники болот. На жаль, так. Але! В суботу їх, вірогідно, для унеможливлення підлих провокацій незрозуміло чому злих українців попросили закрити стенд. Судячи з постів за минулі дні, наші навідувались із дружніми візитами та відповідними плакатами до “можнабєзпалітікі”.
І десь із того моменту я вже знайшов своє місце, щоб бути в перших рядах під час українських панельних дискусій.
А їх в цю суботу було більш, ніж достатньо. Були і Олена Стяжкіна, і Акім Алієв
І Кебуладзе з Єрмоленком, Сняданко та Малярчук,
які паралельно презентували свою книгу “The Future We Strive For“ / “Die Zukunft, die wir uns wünschen”,
і чудова Євгенія Кузнєцова, яка з легкістю розсікала німецькою і своєю харизмою затьмарила відсутність анонсованих Мстислава Чернова та Олександра Михеда
А особливо емоційною вийшла дискусія пам’яті Володимира Вакуленка та Вікторії Амеліної. Тут без слів. З останніми оплисками.
Наших видавництв було достатньо - не буду публікувати прям всі-всі фотографії, бо це тоді буде черговий трактат із зображень.
Ну хоча б якусь частину зараз скопіюю
Був, звичайно, і “Віват”.
Але мені, чесно кажучи, особисто не вистачало того, щоб це винесли окремим стендом,
з інформаційною табличкою, що, мовляв, ось, нагадуємо про те, що росія все ще існує і продовжує знищення української культури, що це - їх бачення “мирних перемовин”, що це - їхня деструктивна натура.
Мені багато не треба, я підійшов до менеджерів нашого стенду і запропонував. Мені подякували за пропозицію, але, думаю, не почули. “А що, треба німцям доводити, що росія знищує наші книги?” - така собі відповідь. Відповів, що нам, мовляв, не треба, нам це і так зрозуміло, але ось іноземцям, які повз проходять, треба нагадувати далі і далі. Коротше кажучи, треба це все ще в текст оформити і надіслати організаторам, аби взяли до уваги під час підготовки до наступного ярмарку.
Замість висновку - заклик подивитись на книжковий клуб Overbooked, якому сьогодні виповнюється три роки - https://t.me/ovbclub
