Авторка: моніка
Фемінізм часто завчасно пов’язують з лівими поглядами. Проте, як нам відомо, він є політичним рухом, а, отже, включає в себе найрізноманітніші течії. Однією з них – є правий або збалансований фемінізм. Можливо, ви думаєте, що він не такий вже й актуальний чи популярний, але це далеко не так. Він включає в себе роботу IWF (Independed women`s forum), Feminists for Life of America, ifeminists.net, що очолює Венді МакЕлрой.
Такі вчені як: Сара Проянскі, Анджела МакРоббі, Бонні Доу, Сюзанна Уолтерс і Шарлотта Брундсон зосереджувалися насамперед на тому, як популярний постфемінізм використовує такі поняття, як "рівність" і "вибір", щоб дисциплінувати жінок і фемінізм. Правий фемінізм дотримується подібної стратегії, але він також переробляє стандартні постфеміністські тропи.
Подібно до своїх постфеміністичних аналогів, права феміністська риторика створює історичний наратив, у якому феміністки першої хвилі звільнили жінок, апелюючи до фундаментально американських* цінностей свободи, особистої відповідальності та рівності.
Відповідно до цього наративу, (деякі) феміністки продовжують просувати радикальну програму, навіть якщо жінки вже досягли "рівності". На думку правого фемінізму, ці радикалки порушують ретельно збалансовані гендерні відносини. У результаті чоловіки (особливо білі гетеросексуальні чоловіки) стають жертвами, а радикальний фемінізм сприймає патріархат як основне джерело віктимізації. Збалансовані (тобто праві) феміністки вшановують особливий статус Америки як країни свободи, можливостей і здорових сімейних цінностей в той час, як незбалансовані (тобто, радикальні) феміністки нехтують і загрожують цим цінностям.
Сучасні праві феміністки намагаються поєднати раціональність класичного лібералізму з моралізаторством правого християнства.
Це і спричинює те, що вони вважають академічний/радикальний фемінізм і фактично, і морально неправильним. Академічні/радикальні феміністки не тільки стають на неправильний бік, але, що не менш важливо, вони стають лише на один бік (на бік жінок). Те, що радикальні феміністки займають цю позицію порушує бачення IWF вищої "моралі". Для них рівність і інклюзія означають, що будь-які точки зору повинні бути толерантними і що перспективи, які ґрунтуються на відмові від відмінностей (консервативні перспективи), повинні так само сприйматися як частина плюралістичної "розмаїтості". Таким чином сучасний правий фемінізм привласнює прогресивну риторику, навіть коли він висміює академічних/радикальних феміністок. Він погоджується з постфеміністичним переконанням про те, що фемінізм водночас "мертвий, переможений і зазнав поразки", але правий фемінізм подає свою риторику під соусом збалансованості.
Такі групи як IWF посилаються на "баланс" і "золоту середину", щоб узгодитись з "правим" баченням американської ідентичності. Вони закликають до "збалансованої" версії фемінізму для виправдання американського мілітаризму (що видно, наприклад, у їхній підтримці війн в Іраку та Афганістані як засобу "звільнення" жінок і "поширення демократії").
Правий фемінізм стверджує, що він є "третім шляхом" між антифемінізмом і радикальним фемінізмом.
Головним є досягнення нейтралітету. Незважаючи на нейтральний тон звучання, це обрамлення, зрештою, витісняє всі форми відмінностей, окрім спрощеного право-ліво, а також виправдовує придушення радикальних/критичних.
"Фемінізм не помер – його лише охопили радикали"
Історичний наратив правого фемінізму поділяє певні припущення з популярним постфемінізмом та надає їм нове життя. Праві визнають, що жінки колись у минулому зазнавали серйозних утисків. На щастя, прийшла перша хвиля фемінізму, що "звільнила жінок і надала їм рівність". Те, що жінки можуть працювати на оплачуваній роботі та обирати "домашнє життя" демонструє їхній емансипований статус. Фемінізм не зовсім втратив актуальність, однак, те, що у сучасному фемінізмі домінує радикальна течія – дистанціює його від більшості жінок. Отже, потрібен не постфемінізм, а інша форма фемінізму. Якщо постфемінізм намагається відправити фемінізм у могилу, то праві феміністки намагаються замінити радикальний (хворий) фемінізм правим (здоровим) фемінізмом. Праві групи бачать другу хвилю як трагічне відхилення від бездоганної спадщини фемінізму (суфражистського руху).
Для правих друга хвиля прискорила розрив із справжньою історією фемінізму. Цей розрив заплямував "чистоту мети" руху та не відповідав "моральним критеріям", які несли перші суфражистки та їхні сучасниці. Радикальний фемінізм "заперечує свободу волі жінок і виправдовує дискримінацію проти чоловіків".
До прикладу, IWF використовує популістську риторику, яка перевертає типові "ліві" аргументи з ніг на голову. На їхній погляд виходить так, що тепер білі чоловічі еліти та їхні союзники пригноблюються радикальними феміністками на рівні з жінками, які пригноблені патріархатом. IWF заперечує академічну феміністичну тезу про те, що "гендер є соціальним конструктом". У статті стверджується, що
"існує біологічна основа для багатьох статевих відмінностей у здібностях і уподобаннях... Звичайно, це не означає, що жінкам слід заважати досягати своїх цілей у будь-якій сфері, яку вони виберуть; це означає, що ми не повинні очікувати паритету в усіх сферах. Більше жінок, ніж чоловіків, продовжуватимуть залишатися вдома з маленькими дітьми та працюватимуть в таких сферах, як дошкільна освіта чи психологія; чоловіки й надалі будуть більше представлені в таких сферах, як механіка вертольотів і гідротехніки".
З погляду правих феміністок, повага до жіночої суб’єктності вимагає визнання того, що більшість жінок "оберуть" традиційну жіночність (оскільки вони народжені такими). Жінки повинні бути "вільними", слідувати своїм біологічним імпульсам, і до них слід ставитися як до рівних у професійному світі та за законом. Радикальний фемінізм заважає жінкам слідувати своїм природним інстинктам**, тоді як антифемінізм відмовляється ставитися до жінок як до чоловіків.
Посилаючись на жорсткий поділ між публічною та приватною сферами, праві феміністки водночас агітують за рівність жінок у професійній сфері та традиційні гендерні ролі у сімейній сфері.
Венді МакЕлрой, засновниця ifeminists.net, описує прагнення перших феміністок до "самовладання" (лише сприйняття жінки самої себе робить її рівною або ні): "Вони вважали, що кожна людина, просто будучи людиною, має рівні права на своє власне тіло... Коротше кажучи, вони вимагали рівності за справедливим законом" ("Фемінізм 21 століття"). МакЕлрой зображує фемінізм першої хвилі як поміркований, зосереджений на досягненні повноправного громадянства жінок на основі класичних ліберальних принципів, таких як автономія, рівні можливості та свобода вибору.
Проте подібна риторика правих феміністок про "природні якості жінок" ставить самих жінок знову у невигідне та нерівне становище. Здається, наче правий фемінізм робить білих гетеросексуальних чоловіків своїм центром. Вони хочуть боротися з упередженнями в усіх їхніх формах, ставлячись до пригнічення кольорових жінок, жінок із робітничого класу та гетеросексуальних білих чоловіків як до певної міри рівнозначного.
Цей постулат заплющує нам очі на те, як їхні погляди сприймають гетеросексуальність, білість, статус середнього класу та маскулінність як втілення еталонного громадянства та західної цивілізації. І це все, не кажучи вже про ігнорування правими феміністками привілеїв, яких все ще набуває панівна маскулінність.
* - тут і далі подаються приклади саме з Америки, адже ця течія поки популярна саме там (і як на мене, це не дивно, адже тільки в країнах, де становище жінок більш-менш починає рівнятися з чоловічим, з’являтимуться подібні рухи).
** - хотілося зазначити, що інстинкти – це вроджена характеристика організмів до певної складної автоматичної поведінки, на щастя, людям притаманні лише рефлекси.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
"Taking Back the Campus": Right-Wing Feminism as the "Middle Ground"
