На високій горі стояв темний неприступний замок. У ньому жили король і королева зі своїми придворними та слугами. Їх народ жив у долині на рівнинах, що були порізані широкими річками і на них простягались родючі поля. Воєн не було, часи давно були мирні, їжі було вдосталь, з сусідніми народами велися лиш торгові відносини. Усе в королівстві будувалось і примножувалось. Король знімав щорічно подать зі свого народу, але добра вистачало всім. Податки йшли на дороги, військо, школи, лікарні та потреби замку.
Одного дня король розіслав гінців по всьому королівстві, які оголосили, що королева при надії, і скоро народиться майбутній наслідник престолу. Народ зрадів і завмер в очікуванні. Розчаруванню короля не було меж, коли він дізнався, що народилась дівчинка. Король так впав духом, що в нього не син, що кілька днів не виходив зі своїх покоїв і навіть не був присутній на хрестинах принцеси. Так все життя він і відносився до своєї дочки - прохолодно і віддалено.
Принцеса часто просилась на руки до тата, коли була менша, та як виросла - зрозуміла, що йому нема до неї ніякого діла. Він вів перемовини з послами, радився з міністрами, їздив на полювання, очолював офіційні прийоми, брав участь в парадах, на дочку в нього часу не було.
Королева в свою чергу завжди було в оточенні придворних дам, поетів та модисток. Вона мало не щодня проводила по кілька годин приміряючи нові сукні та капелюшки, поети в той час читали їй вірші та поеми. Сукні у неї були у всіх кольорах веселки, із перлами, страусиним пір'ям, напівкоштовним камінням, бісером та коралами. Вона завжди підбирала до них у такому самому кольорі капелюшки та рукавички. Придворні дами розважали її, розповідали всі плітки та інтриги у дворі, а вони тут ніколи не закінчувались. Потім вони переходили у сад, бавились там в ігри, читали книги, їли фрукти, слухали співи птахів. З принцесою в той час були її нянечки. Їх було багато, вони часто мінялись, інколи вона не встигала запам'ятати їх імена, як королева вже знаходила їй нових.
Вечори були в замку найвеселіші. Накривався пишний стіл з найвишуканішими потравами та напоями для придворної знаті та гостей у залі для прийомів. У замку завжди гостювали посли, вчені, найвидатніші митці, музиканти та поети королівства. Принцеса часто зустрічала незнайомих їй людей у залах та коридорах замку і чемно робила реверанс. Грала музика, кухарята безперестанку підносили нові страви, кельнери підливали напої у келихи, придворні блазні кривили кумедні гримаси, гімнасти робили акробатичні трюки, танцюристи кружляли по залу. Публіка вибухала сміхом після кожного наступного жарту, стояв такий гул, що інколи приходилось перекрикувати один одного. Принцеса сиділа за головним столом і чекала, коли її визвуть батьки. Вона мала заспівати пісню, чи продекламувати вірш, інколи їй давали скрипку чи флейту, щоб зіграти якусь мелодія, опісля їй всі плескали і в наступну ж мить знову переходили до своїх розмов, забуваючи про неї. Принцеса знала, що тепер вона вже нікому не потрібна, і тихенько залишала банкет.
Жила вона у найвіддаленішому північному крилі замку, яке майже нависало над урвищем. Сама вибрала собі останню кімнату з великим каміном і високими стінами. Основне життя проходило у західній та східній частинах замку, там жили король і королева, придворні, слуги та гості. Там проводились прийоми, бенкети, концерти. Північна частина замку була для принцеси. Вдень тут снували служниці та прибиральники, на ніч вони переходили на свою частину, тому принцеса найбільше любила вечори. Вона тут грала на флейті, танцювала в коридорі, розігрувала невеличкі театральні сценки перед дзеркалом, і подовгу сиділа коло каміну.
Вона грала тут музику, яка подобалась тільки їй, нишком виносила з бібліотеки книги про далекі заморські і допізна читала їх, носила плаття, які були немодні при дворі, деякі з них навіть міняла - відрізала банти і фальбанки, які так любила королева. Королева була законодавиця моди, як тільки вона щось одягала, наступного дня всі придворні дами ходили у таких самих сукнях і капелюшках. Через якийсь час жінки королівства теж намагались носити щось схоже, наслідуючи свою правительку.
Принцеса була щаслива, в неї було багато вільного часу, за нею ніколи не ходили придворні дами та вчителі по п'ятках і не розповідали їй, як себе вести чи одягатись. Своє головне завдання брати участь і офіційних прийомах, обідах, вітаннях іноземних делегацій вона виконувала, більше від неї нічого іншого не очікували.
В особливо урочистий вечір, коли до замку завітав зі своєю свитою король із сусіднього королівства, принцеса була змушена і заспівати улюблену пісню гостя, і зіграти мелодію, яку він сам написав, і продекламувати поему, що прославляла його розум та звитяжність, аж поки не подали десерти, і всі миттєво перевели свою увагу на сливові тістечка з ванільним кремом та сирнички з чорницею і збитими вершками. Тепер можна було покинути цю забаву. Принцеса завернула тістечко у серветку і вирішила з'їсти його у себе в кімнаті. Потім вона довго розчісувала перед дзеркалом своє хвилясте волосся срібним гребінцем, і в якусь мить їй здалось, що в коридорі за дверима хтось стоїть. Вона була не з лякливих, вибігла з кімнати подивитись, подумала, може хтось із нових слуг заблукав, адже у довгих коридорах, звивистих сходах, переходах, що їх з'єднували, можна було легко загубитись, та в коридорі не було ні душі, лиш смолоскипи горіли по стінах.
Загасивши свічки, принцеса вляглась і думала з чого їй завтра розпочати ранок - із уроків історії чи малювання, і по трохи почала провалюватись в сон, аж поки не відчула, що хтось стоїть біля ліжка, спробувала поворушитись і зрозуміла, що у неї відняло все тіло. Вона не могла підняти і мізинний палець. Принцеса відчула присутність неймовірної сили, яка тяжіла над нею, була могутнішою за все, що вона будь-коли переживала у своєму житті. Але ця сила була темна, в ній не було ніякого життя, немов вона вийшла з якось Богом забутого підземелля чи склепу. Біля її ліжка стояв Король-Мрець. Принцеса його не бачила, але його могильна присутність заповнила всю кімнату. Весь цей час принцеса намагалась зробити хоч один рух, щоб вийти із цього заціпеніння, нарешті в неї вийшло, вона піднялась, поправила подушку, не тямлячи, чи це був сон наяву, чи дійсність.
Вона так ніколи і не змогла зрозуміти, чому з'явився Король-Мрець, приходив він тільки до неї, майже кожну ніч. Інколи він з'являвся, як тільки вона лягла спати, часом вона прокидалась раптово серед ночі, і розуміла, що він вже тут у кімнаті. Бувало, що він показувався перед самим світанком, коли вже майже виднілось і починали прокидатись перші пташки. У принцеси завжди віднімало тіло перед появою Короля-Мерця, вона лиш могла бути німим глядачем у цьому нічному театрі жахів. Він ходив по кімнаті, стояв біля ліжка, сідав на нього, у кімнаті починала грати дивна музика, у коридорі чувся дзенькіт дзвіночків, за вікном лунали дитячі голоси і сміх, хоча була опівніч, і зовні простягалось урвище із соснами. Інколи їй здавалось, що за дверима проходить справжній бал, вона чули, як люди сміються, танцюють, цокаються келихами, хоча розуміла, що не може бути ніякого балу у її коридорі під самий ранок.
По замку почали розповзатись чутки, що щось неладне коїться у північному крилі. Тут і так нікого не було під вечір, а зараз служниці намагались виконати всю роботу ще до полудня і поспішно залишали його. Кішки, яких у замку було чимало - їх тримали тут, щоб ловити мишей, оминали принцесину частину замку навіть вдень. Тварини любили бути поближче до людей, а особливо на кухні, щоб їм щось смачненьке перепало. Усі розуміли, що щось недобре відбувається, але не хотіли дошукуватись що саме. Просто інколи проводжали принцесу сумним поглядом, коли вона вставала після вечері із-за столу і йшла до своєї палати.
Ночі ставали ще жахливіші. Вночі принцеса раптово прокидалась і бачила, що дзеркало, що стояло перед її ліжком було списане якимись таємними знаками, мовою, яку вона не могла прочитати. У дзеркалі вона бачила, що за спиною у неї коло ліжка стоїть чорна тінь. Потім почав приходити карлик - горбатий, лисий і страшний. Він душив її, стрибав по ліжку, глузував з неї, розмовляв голосами матері та придворних. Часто вона прокидалась від того, що він сидів в неї на грудях, удавлював її, і вона не могла вхопити і ковтка повітря. У нього були хижі, гострі, трикутні, немов пила зуби. Злий карлик з'являвся найчастіше, він докучав принцесі ще більше, ніж сам Король-Мрець. Коли принцеса виходила із свого заціпеніння, вона ходила довго по кімнаті, відчиняла вікно або запалювала свічку і читала. Коли вона пробувала одразу ж знову заснути, увесь жах розпочинався заново. В якийсь час принцеса змирилась зі своїм станом, їй не було з ким поговорити чи запитати когось пораду про те, що з неї відбувається, хто такий цей Король-Мрець і звідкіля він прийшов.
Одного дня король та королева оголосили, що принцесі прийшов час виходити заміж. Усі бажаючі принци мали право претендувати на руку принцеси. Принцеса подумавши погодилась, але сказала, що у неї є одна умова - вона пошлюбиться з тим, хто зможе переночувати одну ніч у північній частині замку у камінній залі. Принцам можна брати з собою будь-яку зброю та інші речі, що їм заманеться. Усі дуже подивувались такому чудному бажанню принцеси і одразу ж вирішили, що перший же принц, який завітає у замок, отримає руку принцеси.
Через якийсь час до замку линула вервечка принців, усі хотіли отримати принцесу і її королівство.
Для них влаштували пишний прийом, король з королевою та придворні пильно роздивлялись принців, гадаючи, хто ж перший піде ночувати в камінну залу і пошлюбить опісля принцесу. Зголосився перший принц, він вже уявляв собі, як наступного дня з балкону замку оголошують про день його весілля з принцесою і прикидував в думках, де тут в замку може знаходитись комора з коштовностями та золотими монетами.
Перший принц узяв зі собою усі свої обладунки і попрямував до північної частини замку. Його слуги залишились у східній, як це було домовлено наперед. Він розпалив вогонь у каміні, накрився плащем і заснув. Вночі він прокинувся у стані невимовного жаху, над ним стояв Король-Мрець. Король-Мрець був закутаний у напівзотлілий могильний саван, від нього віяло затхлістю склепу. Принц вмить посивів зі страху. Король-Мрець сказав, йому, що ніколи принцеса не буде його, у принца чорне, зажерливе, жадібне серце, йому не потрібна принцеса, а лише скарбниця у її замку, за що він і буде покараний. Король-Мрець лиш ступив до принца кілька кроків і в того зупинилось серце. На ранок, коли його виносили накритого плащем, з під краю його плаща лиш вибивалось пасмо сивого волосся.
Одразу ж на наступну ніч інший принц заявив, що готовий переночувати на принцесиній частині і нічого не боїться. Він узяв зі собою і меч, і лук зі стрілами, покуняв трохи у кріслі і невдовзі теж поринув у сон. Проснувся він від крижаного холоду у залі, гранітна облямівка навколо каміну покрилась інієм, у карафці на столі навіть замерзла вода. Король-Мрець об'явився йому у карміновому вельветовому плащі, у руках він тримав старовинний меч із рунами. Король-Мрець сказав, що він бачить нутро принца і знає, що той програв у карти все своє королівство, а сюди прибув по принцесине, і як тільки його отримає, то так само програє. Промовив, що він не заслуговує ні на один камінчик зі стін цього замку, і сьогодні настала година його відплати. Принц спалахнув, як жмут сіна. На ранок знайшли біля каміну лиш купку попелу, на якій лежало кілька обгорілих гральних карт.
До третього принца Король-Мрець прийшов рівно опівночі загорнений у чорний довгий плащ, який аж волікся за ним по землі. Король-Мрець сказав , що він читає його, як книгу і відає все про його неймовірну жорстокість до слуг і народу. Король-Мрець додав, що він розуміє чому принц сюди приїхав по нову дружину - бо передню він велів стратити через то, що йому не сподобалась як вона танцювала на день його уродин. Принц згине так, як була страчена його нещасна дружина - виніс вирок Король-Мрець і відрубав звірюзі голову своїм мечем із рунами. На світанку тіло нелюда знайшли перші прибиральники, а голова його закотилась аж за тумбу зі свічниками.
По королівстві поповзли чутки, у кожній пивній та кав'ярні складались та плелись щораз нові байки та плітки. Кожен оповідач додав, звісно, щось від себе, і незабаром усі разом перекази історій не помістились би у книги написані у цілому королівстві. Для усіх базік, пліткарів та казкарів наступили золоті часи. Одні казали, що у підземеллі замку живе споконвіків троьохголовий дракон і він своїм полум'ям спопелив до щенту всіх принців, інші, що коридорами замку вночі блукає привид придворного ката, і він своє гострою сокирою відрубав принцам голову. Треті клялись, що знають людей, які на свої очі бачили, як з вікон замку вночі б'ють блискавки - то духи закопаних у надрах замку скарбів не хочуть, щоб вони переходили у чужі руки і знищують усіх ймовірних наречених. У пивній можна було провести весь день і не вислухати навіть половини всіх небилиць. Тут згадувались і кобольди, і злі чаклунки, і сімейні прокляття, і підкинуті у камінну залу отруйні гадюки, і поганки з мухоморами у печені для принців.
Принцеса на засмучувалась, вона ще за спільним столом добре розуміла, хто приїхав до неї свататись. Бачила їхню надмірність чи ба навіть жорстокість у обходженні зі служниками, їх непоміркованість із їжею, напоями та грошима, а найголовніше - найменше їх усіх цікавила сама принцеса. Лиш кілька із принців підійшло і привіталось для протоколу. Вона ніколи не могла подумати, що після усіх завданих їй мук, Король-Мрець стане їй у пригоді чи навіть більше - волею долі буде на її боці.
Бажаючих одружитись на принцесі ставало все менше, вже ніякі рубіни та смарагди не могли затягнути принців до замку, чутки перетворили його на логовище усіх монстрів, які тільки бачив світ. До двору завітав останній принц із далеких заморських країв. Він раніше бачив принцесу, коли вона приїжджала із візитом зі своїм батьком королем. Принцу вона одразу сподобалась. Він сидів біля неї за трапезою і вони довго розмовляли та сміялись, не чули ні музики, ні співів, ні жартів придворного комедіанта, і розійшлись, коли за столом майже нікого не залишилось.
Принцеса одразу впізнала принца, вони привітались, поцікавились здоров'ям один одного і продовжили бесідувати, немов між ними і не було відстані довжиною більше року. Повечоріло, придворні почали розходитись по своїх покоях. Король і королевою помітно хвилювались, вони боялись побачити, як тіло останнього принца виносять на світанку із камінної зали. Принцеса на диво не тривожилася.
Принц не взяв зі собою жодної зброї, чемно побажав принцесі на добраніч і пішов з легким серцем до місця своєї ночівлі. Він розпалив вогонь, у залі одразу стало затишно і тепло, по кам'яній підлозі стрибали полум'яні відлиски. Принц підсунув крісло поближче до каміну і поринув у свої роздуми, спати йому не хотілось. Час спливав, потріскували дрова і тут принц почув за собою кроки. Король-Мрець у могильному савані вже височів за його спиною. Принц піднявся, повернувся і поглянув у вічі Королю-Мерцю. Король-Мрець за якусь коротку мить побачив все життя принца і прочитав кожну його думку. Серце у принца було, як сльоза, чисте і без зла. Він справді полюбив принцесу і прийшов просити її руку, йому не потрібний був її замок чи казна, а ще у ньому не було і тіні страху перед цією істотою ночі. Король-Мрець затремтів, його існування і влада над принцесою завершились. Він розсипався на могильний прах, на підлозі лиш лежав зотлілий саван. Принц підняв його і кинув догорати у камін. Він вмостився назад у крісло і міцно проспав до самого світання.
Подивуванню слуг не було меж, коли вони знайшли його живим. Весь палац почав бігати, немов у гарячці, переповідаючи один одному в десятий раз, що принц благополучно перебув ніч і просить гарячого чаю. Король із королевою аж підтанцьовували, одягаючись у свої шати для сніданку. Того ж дня було оголошено про весілля принца і принцеси. У пивних уже всі розповідали, що принц з одного маху відрубав змію усі його три голови і принцесу нарешті звільнено. Весілля гуляли у двох королівствах. Принцеса залишилась жити у замку принца, проте дуже часто навідувала своїх батьків та рідну землю. У новому королівстві принцеса теж стала законодавицею моди, як і королева, і вивела назавжди з ужитку сукні з пір'ями, бантами, фальбанками і в колір сукні капелюшки.
