Про Французьку революцію

237 років тому у Франції відбувся так званий “штурм” фортеці Бастилія, що вважається початком Великої французької революції. Дуже часто через неї йдуть суперечки між правими та центристами з приводу того, а хто ж за що там виступав, і за кого потрібно в ній бути?
Почнімо з передумов - чому ця революція взагалі почалась? Я не буду зараз нести ахінею про те, яка погана була аристократія і як бідні селяни вчинили першу робітничо-селянську революцію, і через це треба підтримувати революцію повністю, підійду з іншого боку - французи століттями були регіонально штучно розділені феодальними державами. Так, вони могли робити кар’єру, якщо перебували в класі буржуазії чи аристократії, забезпечуючи цим свій матеріальний достаток, так, вони могли вирішувати культурні та освітні питання у своїх регіонах, але вони не мали одного - дійсного єднання. Абсолютистська монархія стримувала процеси постання французької національної держави через те, що тоді прийшлось би рахуватись із єдиною французькою нацією і відмовитись від частини своїх привілегій та надати можливості буржуазії, як новому класу суспільства, повноцінно забезпечувати свої інтереси. До того ж не можна забути і про все більше міське населення, яке і складало в основному буржуазію. Ігнорування буржуазного та міського класу стало однією з фатальних помилок і монархічних інститутів і особисто короля Людовіка ХVІ. Те ж саме можна сказати і про частину аристократії, яка бажала відкрити для себе нові можливості через, знову ж таки, економічні привілеї в контексті підприємництва (що також було й ознакою буржуазії, тобто частину цього класу складала “віддана монарху” природна аристократія). Не можна і забувати про духовенство, яке, формально було віддано ідеалам абсолютизму, а проте - чимало рядових єпископів та священнослужителів бажали хоча б реформ. Консервація ж усіх цих процесів спричинила наростання лівих якобінських (а точніше гористських, серед яких був і Робесп’єр) настроїв серед селян, і, що парадоксально, серед буржуазії. Рано чи пізно точка кипіння мала б дійти до своєї квінтесенції, що і почалось 14 липня 1789 з походом розлюченого натовпу на фортецю Бастилія. Через деякий час була оприлюднена Декларація прав людини і громадянина, почалися ліберальні та республіканські реформи, що передбачали скасування абсолютизму, встановлення конституційної монархії та більше демократичних (в античному контексті) реформ для громадян (чого хотіли фельяни), або ж республіки з вільним ринком (чого добивались жирондисти). Рішення ці підтримувала і буржуазія, і частина що аристократії, що селянства (те, що було грамотним і розуміло що відбувається, таких нажаль, була меншість). Ключовими точками стало Свято Федерації 14 липня 1790 та ухвалення Французької Конституції із гаслами “Нація. Король. Закон” (на противагу лівацькому “Свобода. Рівність. Братерство”) у вересні 1791, що підтримали праві та центристські сили. Одначе, не все було ідеально, до прикладу справи з церквою йшли подекуди всупереч обіцянкам нової влади, через що через селянство, чимало невдоволених католицьких священників бажали повернути дореволюційний порядок. Це стало однією з причин подальшого повноцінного піднесення Максиміліана Робесп’єра та якобінців. Квінтесенцією стало створення “Комітету громадського порятунку” весною 1793 і остаточне захоплення влади якобінцями на чолі з Робесп’єром того ж року. Ось тоді і почався той етап Французької революції, який найактивніше розпіарюють - якобінська диктатура, або перший соціалістичний терор в історії. Діючи в інтересах по суті бомжів та безграмотних селян, якобінці встановили на рік царство терору. До того ж, вони запровадили процес дехристиянізацію і так званого “Культу Розуму”, який формально спирався на праці просвітників, а по факту, подекуди був їхнім виродженням. Доходячи до революційного абсурду, якобінці налаштували проти себе взагалі всіх кого могли - аристократію, буржуа, іноземні держави, духовенство і навіть частину селянства, якому не дали обіцяних привілегій (як же це типово для лівого популізму, десь таке вже буде в 1917 і подальших роках), і навіть своїх же ідеологічних соратників - так званих “Скажених”. Закінчилась ця ахінея стратою самого Робесп’єра, зрадою (для нього) своїх же і вкінці-кінців Термідоріанським переворотом 28 листопада 1794. Після чого владу у Франції взяла Директорія (яка в основному була лівоцентристською), яка правила майже 5 років, і подальший прихід Наполеона Бонапарта, який і завершив Французьку революцію.

Як своєрідний висновок, хочу ось що сказати. Моє, як націоналіста, відношення до Французької революції наступне - я підтримую повалення абсолютистської монархії, підтримка феодалізму якою спричиняла "гальмування" процесів об'єднання французької нації воєдино, і економічна політика якої спричинила підтримку лівих якобінських ідей революції в майбутньому. Одначе, я б виступав за фейянів або жирондистів в крайньому випадку (на їхньому кінцевому періоді існування, коли вони позбулись того лівацтва, яке було притаманне їм спочатку), адже вони підтримували або конституційну монархію з ухилом на права нації, або ж виступали взагалі республіканцями, що теж мені імпонує.