26 грудня 1917 року (13 грудня за старим стилем) Курултай кримськотатарського народу проголосив Кримську Демократичну Республіку.
Було створено першу демократичну Конституцію кримськотатарського народу — Кримськотатарські основні закони, в яких було задекларовано принципи поділу влад, рівності всіх громадян перед законом незалежно від їхньої національності або віри, рівноправність жінок і чоловіків, свободу релігії тощо.
Але що цьому передувало, і чому ми так мало знаємо про Кримську Демократичну Республіку?
Національно-визвольний рух в Криму
Після окупації Криму в другій половині XVIII століття російська адміністрація методично витісняла та заміщувала населення півострова. У 1778 році у Надазов'я російськими військами насильно переселені кримські християни: уруми, румеї та вірмени, а за "чорне століття", від 1783 року й до кінця ХІХ століття, внаслідок політики російської адміністрації кількість кримських татар на півострові скоротилась з мільйона до приблизно 200 тисяч. Паралельно царат запровадив пільги для переселенців та іноземних колоністів, намагаючись колонізувати півострів.
За переписом 1897 року, який не ураховував національність, але враховував рідну мову, близько 35% населення півострова назвали рідною кримськотатарську мову (сюди ж зараховували носіїв караїмської та кримчацької мов), 33% російську, майже 12% українську, майже 6% німецьку, також був розповсюджений їдиш та грецька мова.
Через таку строкатість населення у 1917 році в Криму відбувалося кілька паралельних процесів: загальноросійська демократична революція, спроба відродження кримськотатарської національної державності, український національний рух тощо.
Спочатку кримськотатарська молодь спробувала приєднатися до руху рад — найпопулярніших на той час місцевих органів самоврядування. Однак ради не надавали представництва за національною ознакою, і тому на початку квітня 1917 року в Сімферополі відбувся Всекримський зʼїзд мусульман, на якому утворили Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) — координаційний орган національного руху кримських татар.
Його лідерами стали представники молодої кримськотатарської генерації: очолив Мусвиконком Номан Челебіджіхан, а головою вакуфної комісії, яка займалася питаннями майна та землі, став Джафер Сейдамет.
Мусвиконком досить швидко перебрав на себе освітні, культурні, економічні та політичні питання кримськотатарського народу. В липні 1917 року зʼявилась перша кримськотатарська політична партія Milliy Firqa ("Національна партія"), а Челебіджіхан із Сейдаметом увійшли до її керівництва.
Також паралельно у Криму розвивався й український рух: у березні 1917 року в Акмєсджиті (Сімферополі), Ак’ярі (Севастополі) та інших містах з'явилося декілька українських національних громад. 24 травня 1917 року в Акмєсджиті у Шевченковому святі взяло участь близько 15 тисяч осіб, були представники з Ак’яра, Кєфє (Феодосії), від Чорноморського флоту. Того ж дня з українізованих частин Сімферопольського гарнізону створено перший український сімферопольський полк імені гетьмана Петра Дорошенка.
Контакти кримськотатарського руху з Центральною Радою
Наприкінці липня 1917-го представники Milliy Firqa відправились до Києва на зустріч із Центральною Радою. Центральна Рада визнала Мусвиконком представницьким органом кримських татар, те саме був змушений зробити й російський Тимчасовий уряд.
Коли Центральна Рада у листопаді 1917 року III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки, то не включила Крим до її складу, таким чином визнавши право кримських татар та інших народів Криму на самовизначення.
У вересні 1917 року кримськотатарська делегація брала активну участь у Зʼїзді народів, що відбувся у Києві, і під час нього було прийнято рішення про створення в Криму національно-персональної автономії.
Рада народних представників та скликання Курултая
На фоні жовтневого перевороту в росії, який відбувся 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року, ідея про росію як федерацію вільних народів втратила свою актуальність. З'їзд представників кримськотатарських організацій виступив за скликання Курултаю, який мав вирішити подальшу долю Криму.
З'їзд призначив вибори на 30 (17) листопада, в них мали брати участь всі кримські татари, які досягли 20 років. Вибори проходили у п'яти виборчих округах, які збігалися з кримськими повітами Таврійської губернії, у них взяли участь понад 70% кримськотатарського населення Криму. На Курултай були обрані 76 делегатів, з них 4 жінки, що стало першим прикладом реалізації виборчих прав жінок в ісламському світі.
Паралельно 3 грудня (20 листопада) 1917 року в Акмєсджиті (Сімферополі) почала свою роботу надзвичайна нарада, яка була скликана земським зібранням Таврійської губернії. На нараді було прийнято важливе рішення про створення з представників самоврядування, громадських та політичних організацій Ради народних представників, яка мала скликати Кримські установчі збори.
3-6 грудня (20–23 листопада) пройшов з’їзд делегатів міських дум, земств та місцевих рад, за участю різних національних організацій. Зокрема, у ньому взяли участь Мусвиконком та українські організації. Що цікаво, партії лівого спрямування та кадети не взяли участь у з'їзді.
З’їзд не визнав повноважень більшовицького совнаркому росії, який узурпував владу в росії після жовтневого перевороту, але висловився за співробітництво з українською Центральною Радою. На з’їзді був створений тимчасовий орган влади Таврійської губернії — Рада народних представників.
До президії РНП було обрано представників рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, міських дум та земств, а також представників від національних організацій. Від останніх обрали трьох представників від кримських татар (фактично від Мусвиконкому), двох від українців, двох від росіян, двох від німців, двох від євреїв та кримчаків, одного від естонців, одного від греків та одного від вірмен.
Проте РНП не мала реального політичного впливу, хоч і претендувала на місце центрального органу влади. Тому це вакантне місце й зайняв новостворений Курултай.
Він відкрився 9 грудня (26 листопада) 1917 року у Бахчисараї. Мусвиконком передав Курултаю свої повноваження, і фактично той став представницьким органом кримськотатарського народу. Курултай працював до 26 (13) грудня 1917 року, і виступав у тісній взаємодії з РНП. Наприклад, вони разом створювали військові загони, а частина членів Курултаю входила в РНП.
Проголошення Кримської Демократичної Республіки
26 (13) грудня 1917 року депутати Курултаю відкрили підсумкове засідання у Ханському палаці. Головував Номан Челебіджіхан.
В процесі роботи було прийнято рішення створити Кримськотатарські основні закони (Конституцію). Вони були прийняті делегатами Курултаю одноголосно, і їхньою 16 статтею була проголошена Кримська Демократична Республіку. Виконавчою владою мав стати Татарський національний уряд на чолі з Номаном Челебіджіханом, який складався з дирекцій просвіти, релігійних справ, фінансів і вакуфних земель, юстиції та зовнішніх зносин.
Стаття 7 фіксувала визнання Курултаєм право всіх народностей на повне самовизначення. Для його реалізації мав обиратися "постійний Парламент" (Meclis-i Mebusan), з терміном повноважень у 3 роки, який мав обиратися усім населенням на основі вільних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні. Проголошувалася рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності, віри чи статі, тим самим скасовуючи поділ на звання та суспільні стани.
Варто зазначити, що Курултай не заперечував проти верховенства влади РНП в Криму, і саме на його основі мав зібратися майбутній Парламент республіки.
Однак, через совєтську агресію та окупацію, Кримська Демократична Республіка так і не встигла сформуватися як повноцінна держава, а Кримськотатарські основні закони так і не були повноцінно запроваджені на території півострова. Проте, не можна сказати, що молода республіка була абсолютно беззахисна.
Кримське військо
Об'єднаний Штаб Кримських військ, який був створений 1 січня 1918 року (19 грудня 1917 року), об'єднував представників Курултаю та РНП. 3-4 січня (21-22 грудня) Кримське військо присягнуло "на захист основних законів Курултаю". Штаб відчував труднощі з фінансуванням, тому було створено комітет зі збору пожертв на потреби війська.
Українська влада з розумінням поставилася до факту створення окремого військового штабу на території, сусідній Українській Народній Республіці, оскільки прагнула до добросусідських взаємин з кримськотатарською владою. Командування Кримських військ навіть планувало запросити постійного представника Центральної Ради при Штабі.
Після проголошення республіки Штаб став підпорядковуватися її військовому міністру, Джаферу Сейдамету. Однак, в умовах совєтської агресії формального підпорядкування Кримського Штабу та військ уряду республіки так і не відбулося.
Основою війська були кримськотатарські військові частини, які почали створюватися наприкінці 1917 року, однак, через брак національних кадрів на офіцерських посадах було й багато росіян. Серед частин були: Кримськотатарська кавалерійська бригада, сформована з 1-го та 2-го Кримських кінних полків, Кримська піша бригада, яка починала формуватися на основі 1-го кримськотатарського полку "Урієт" (Üriyet, "Свобода"), легка артилерійська батарея, окремі сотні та офіцерські роти.
Також починав формуватися 3-й Кримський кінний полк з уродженців Криму всіх національностей, були сформовані піхотний грецький батальйон, єврейський загін, вірменська і польська роти. Був загін з французьких військових, які тоді знаходилися у Криму як союзники по Антанті, зокрема авіаторів під командуванням полковника Монтеро. На бік Кримської Демократичної Республіки став й 1-й український сімферопольський полк імені гетьмана Дорошенка та два курені солдатів-українців, дислокованих у Криму.
То ж особовий склад Кримських військ не був повністю кримськотатарським, та й на командні посади кримськотатарських військових формувань призначали не лише кримських татар. Подекуди на них переважали офіцери-росіяни, якими через брак фахівців заповнювали багато посад. Штаб Кримських військ навіть пропонували очолити генералу Пьотру Вранґелю, пізнішому очільнику російського білого руху.
Також планувалося ввести національну уніформу Кримських військ, для її розробки Штаб призначив 20 грудня 1917 року спеціальну комісію. До часу вироблення власної уніформи використовували російські однострої, а солдати Кримського кінного полку носили власні мундири з чорними барашковими шапками.
Також до Криму з Румунського фронту мав перевестися Перший Мусульманський корпус генерала Сулькевича, в якому служило багато кримських татар, проте, цього не сталося.
В цілому військовий міністр Кримської Демократичної Республіки, Джафер Сейдамет, мав у своєму розпорядженні приблизно 6-8 тисяч військових і загони національної міліції.
Совєтська агресія
Захопивши владу в Пєтроґраді під час жовтневого перевороту 7 листопада (25 жовтня) 1917 року, більшовики намагалися одночасно захопити владу в інших місцях колишньої російської імперії, зокрема в Києві та у Криму. Більшовицький заколот у січні 1918 року у Києві армія УНР змогла придушити, але у Криму все склалося інакше.
Велику роль у цьому зіграла наявність у Криму Чорноморського флоту: лише у Севастополі на кінець 1917 року на кораблях і у фортеці було 2294 офіцери та 25028 матросів і солдатів флоту. Після захоплення більшовиками влади в Центральному комітеті Чорноморського флоту багато українців та противників більшовиків покинули місто, а з тих, хто залишився, велика частина стала основною силою совєтської армії в Криму.
Більшовики, спираючись на частину матросів Чорноморського флоту, 29 (16) грудня 1917 року захопили Ак’яр (Севастополь) і почали наступ на інші міста півострова. Штаб Кримських військ видав наказ про загальну мобілізацію, однак її не встигли провести. Головною силою Штабу так і залишилися ескадрони Кримських кінних полків, через що більшовики усіх своїх озброєних противників прозвали "ескадронцями".
Військо довелося розпорошувати по всьому півострову, наявні боєздатні частини переводили до найбільш небезпечних районів. З кінця грудня в інших містах, зокрема у Кєзлєві (Євпаторії) та Кєфє (Феодосії), розпочинаються сутички між кримськими військовиками та більшовиками.
Совєтські пропагандисти лякали місцевих загрозою "воєнної диктатури татар, яких підтримує Центральна Рада в Києві", і таким чином змогли перетягнути на свою сторону частину російського населення півострова. Відомі випадки, коли етнічні росіяни підтримували більшовиків з аргументом, що вони борються хоч і за комуністичну, та все ж за єдину та неподільну росію.
У середині січня більшовики, використовуючи флот, захопили південнобережні міста Криму. Так у Кєфє (Феодосії) 18 (5) січня за допомогою прибулих з Ак’яра матросів більшовики розгромили кримські війська і рушили на Джанкой. 19 (6) січня був втрачений Карасувбазарі (Білогірськ), 22 (9) січня — Ялта.
Кримський штаб спробував перейти у контрнаступ, але кримські війська зазнали невдачі. Так, 24 (11) січня військовики почали звільнення Ялти, але на допомогу більшовикам з Ак’яру прийшли три есмінці. У результаті затяжних боїв, із застосуванням артилерії та авіації, кримські війська були вимушені відступити з міста. Того ж дня більшовики зайняли Джанкой, а наступного — Іслям-Терек.
25 (12) січня більшовики під Бєльбєком отримали підкріплення і перейшли у наступ. Біля Камишловського мосту на залізниці Севастополь-Бахчисарай відбулися бої, військам республіки не вдалося втримати міст, і вони відійшли під Бахчисарай.
На станції Сюйрен (Сирень) під вогнем морських гармат 2-й Кримський кінний полк був відкинутий ще далі й більшовики окупували Бахчисарай. 26 (13) січня військовики з підкріпленнями з Акмєсджита зустріли ворога у станції Альма (Поштова), але через брак боєприпасів і перевагу противника в артилерії відступили до Акмєсджита.
На той час у місті робочі аеропланного заводу "Анатра", загітовані більшовиками, вже підняли бунт і захопили вокзал. По всьому місту розгорнулися вуличні бої, під час яких була захоплена будівля Кримського штабу. 27 (14) січня Акмєсджит (Сімферополь) був окупований.
Останній великий бій відбувся 28 (15) січня під Сарабузом (Гвардійське), де більшовики розбили загін Кримських військ, який відступав з Кєзлєва (Євпаторії). Залишкам військовиків вдалося пробитися у гори.
Бойові втрати з обох боків склали кілька тисяч осіб. Більшовикам вдалося захопити великі міста, що супроводжувалося вбивствами "класово неблагонадійних" людей та пограбуваннями. Однак у кримськотатарських і українських селах та у німецьких колоніях їхня адміністрація була символічною, а у горах скупчувалися залишки Кримських військ.
У цих умовах Голова республіки, Номан Челебіджіхан, ініціював переговори, запропонувавши створити спільний уряд, куди б входили представники РНП, Курултаю та більшовиків. Однак, це була помилка.
Совєтська окупація
Окупувавши більшість міст Криму, більшовики офіційно розпустили Курултай і Раду народних представників, діячі яких пішли у підпілля, виїхали, або були розстріляні. Голова уряду Кримської Демократичної Республіки Номан Челебіджіхан був заарештований й доставлений до севастопольської в’язниці. Його катували, 23 лютого розстріляли без суду, а тіло викинули в море. Загалом 22-24 лютого в Ак’ярі було розстріляно біля 600 кримських татар.
Інший лідер кримських татар Джафер Сейдамет встиг виїхати через материкову Україну та Кавказ до Османської імперії. Значна кількість вояків Кримського війська залишалася у горах. В Акмєсджиті та інших містах Криму, зокрема в Ак’ярі, Кєфє та Кєзлєві, більшовики розгорнули масовий терор: за мінімальними оцінками за грудень 1917 — січень 1918 року від безсудових розправ у Криму загинуло не менше двох тисячі осіб, переважно цивільних.
У березні 1918 року більшовики проголосили “соціалістічну совєтську рєспубліку тавріди”, яка, проте, не протрималася довго.
Звільнення Криму
Вже у квітні почався наступ німецьких, австрійських та українських військ, і материкову Україну звільнили від більшовиків. У цей момент у Криму вибухнуло Квітневе повстання, яке об'єднало залишки Кримських військ, цивільних кримських татар, німецьких колоністів Криму та тих російських офіцерів, які не підтримали більшовиків. Кримська група Армії УНР на чолі з Болбочаном розпочала свій відомий похід у Крим, за ними у Крим увійшли й німецькі війська.
21 квітня під Алуштою майже всі урядовці більшовицької “рєспублікі тавріди” потрапили у полон до кримськотатарських повстанців і були розстріляні 24 квітня. Наприкінці квітня Крим був звільнений від більшовиків спільними зусиллями, але через політичні обставини перейшов під контроль німецьких військ Роберта фон Коша. У травні 1918 року знову зібрався Курултай, а з Османської імперії повернувся Джафер Сейдамет.
Курултай отримав підтримку Роберта фон Коша і мав плани на відновлення Кримської Демократичної Республіки. 18 травня 1918 року він оголосив себе тимчасовим кримським парламентом та призначив премʼєром Джафера Сейдамета. Однак, йому не вдалося створити коаліційний уряд, і 5 червня Курултай пішов на канікули, а командування німецьких військ на півострові запропонувало сформувати уряд Сулейману Сулькевичу.
25 червня ним була проголошена Декларація “До населення Криму”, і розпочалася діяльність Першого Кримського крайового уряду. На цьому історія Кримської Демократичної Республіки вважається завершеною.
Підсумки
За задумом, Кримська Демократична Республіка мала бути дуже прогресивною для свого часу. Однак, через загальнополітичну ситуацію, у першу чергу зовнішню, вона так і не стала реальністю.
Фактично між проголошенням республіки та її окупацією російськими більшовиками пройшов місяць, чого було недостатньо для формування державних інституцій. Формування Кримського війська розпочалося, однак, воно налічувало всього кілька боєздатних частин, які були вимушено розпорошені по території всього Криму.
Велику роль в знищенні Кримської Демократичної Республіки зіграла наявність у Криму Чорноморського флоту, а також успішна агітація більшовиків серед російських колоністів на півострові, яких їм вдалося перетягнути на свою сторону лякалками про “татарський та український націоналізм”.
На противагу цьому, республіку підтримало багато представників інших національних громад Криму, та навіть частина антибільшовистсько налаштованих представників російської громади.
Проте, попри недовге існування, Кримська Демократична Республіка стала яскравим прецедентом спроби відродження кримськотатарської державності, та проголошення прогресивної демократичної мусульманської країни.
Дякую за увагу! Підписуйтесь на мій канал у тґ або у вотсапі, а підтримати мене копійчиною ви можете на donatello.
