Про Пісню льоду і полум’я /Гру престолів

Ставлю тут уривок із своєї статті, вперше опублікованої тут: https://risu.ua/pisnya-lodu-i-polum-ya-gra-prestoliv-instrument-dlya-velikogo-povernennya_n107565

У статті, між іншим, згадується паралельність, неідентичність та неодночасність завершення книг та серіалу. Книги досі недописані, і в мене таке враження, що їх автор чекає розвитку сучасних подій (на які купа алюзій в його епопеї), а може й обдумує подальші мислевіруси та натяки. Хто захоче - перейде за лінком щоб почитати всю статтю, але відповідне своє дослідження я ще, звісно, не завершила - хай-но завершить свій труд Мартін.

… Рефлексії над матеріалом Пісні льоду і полум"я/Гри престолів щоразу породжують нові й нові цікавинки: нераз вже думалось, а чому, власне, там для нас прозирає щось своє? Не лише в сенсі - поклади мислевірусів :) , але й щось своє «місцеве»? І от стали перед очима літні Київські гори, якими авторка гуляла в дитинстві й де бабуся розповідала їй про Кирила Кожум"яку. А з ким Кирило переговорював там та бився? Правильно, з «родичем» Дрогона :) . Сродні персонажі, схожі проблеми, впізнавані радощі. Таке все знайоме :) . Але тут є і щось більше за київські алюзії сюжету: чим далі розгортаються події, тим більше виринає малих та всяких паралелей в історичних та сучасних подіях – України, Європи, нашого звичайного реального світу.

Так, світ Нарнії куди м’якіший, як і світ Гарі Потера, світ Середзем’я – лаконічніший. А от світ Пісні/Гри – ну точно наш. Майже достеменно- дзеркало, де, однак, показують не як у дзеркалі Галадріелі (що було, є і може бути) і не як у дзеркалі Яцрес (що ми бажаємо, щоб було). Вся епопея – це величезне люстерко, що показує наші типові здобутки та помилки і наші шанси – варіанти наших можливих дій. Вічні сюжети боротьби ідеологій та пристрастей, високих та ницих почувань в серці однієї людини, що розгортаються зримо й реалістично, озвучувані простими непафосними фразами героїв, постають інструкціями для призадуми нас, сучасників: от як можна було діяти, на що спиратися, на які йти компроміси, і чим не можна було поступитися – і от які можуть бути закономірні результати. У цьому вдається дотримуватися, що особливо цінно та свідчить про зрілу майстерність, реалістичного балансу значення в історії окремих осіб, великих та малих, і цілих спільнот – від родів і братств до станів і народів.

Недаремно стільки фанів у різних країнах масово обирають собі в соцмережах ніки (псевдоніми) героїв Пісні/Гри, впізнаючи в них себе – таких, якими вони є або якими б хотіли бути. Те саме – і щодо народів: якщо вітчизняні фанати Середзем’я сперечаються, хто українці більше  – гобіти чи нуменорці, то співітчизники – шанувальники аналізованого твору погоджуються у тому, що українці тримають Стіну проти Чужих, маючи за спиною інших українців, котрі бездарно й захланно чубляться між собою, як лорди Вестеросу, коли наступає спільний ворог…  Те саме – і щодо станів: а чи будуть ефективно співпрацювати в нас «мейстри» та «септони» й інші «жерці» у спільній справі порадництва «кшатріям» і всіму іншому люду? А чи деякі активісти, вже не кажучи за політиків й навіть деяких науковців, претендуючи бути «мейстрами» та недооцінюючи «септонів», будуть провокувати й надалі розбудову ситого світу – будівлі «на піску»? І чи й далі частина народу бездумно толеруватиме тих жерців, котрі працюють на ворога, або у благих намірах розбудовують неконтрольовану ними зброю, або просто відсторонюються від справжніх потреб у своїх утопіях, ділять владу? А вже який букет впізнаваних наших «лордів» :) чубляться у Грі престолів…

ПС: на Грушевського одні з перших вийшли навпроти Беркуту, услід за  хлопцями з патріотичних українських організацій, – саме ролевики, цілком усвідомлюючи як ефемерність своїх фантазійних обладунків, так і справжність своїх асоціацій: хто герої та соратники, а хто – Чужі і де - Мордор.

ППС: «… не пройде!»

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ольга Недавня
Ольга Недавня@Olga

Українка старокиївського роду

586Прочитань
2Автори
7Читачі
На Друкарні з 14 серпня

Більше від автора

  • Київські сакральні “місця сили” під час війни

    Київ має багато сакральних місць з потужною духовною, мистецькою аурою, притягальні духом старовини, сучасними оазами незламності, джерелами пам'яті й підтримки предків, зміцнення віри й надії, опірності важким обставинам війни, наснаги для продовження боротьби з ворогом.

    Теми цього довгочиту:

    Місця Сили
  • До Дня українського прапора: символи як маркери нашої ідентичності

    Чи можна до символів звикнути як до буденної рутини, яку й не помічаєш? Можна. От тільки і коли не помічаємо, все одно вони впливають, і чим раніше ми їх бачимо навколо себе, тим чіпкіше, хай це і не усвідомлюється. А якщо за них ще доводиться боротись...

    Теми цього довгочиту:

    Український Прапор
  • Київ сакральний: не тільки хіти

    Місця, освячені нашими предками та побудовані нашими сучасниками, домашні каплички і "підпільні" (за часів УРСР) храми різних конфесій, локації, де відбувається культурно-духовна творчість - цікаві свідки діянь киян попередніх поколінь та осередки наснаги для нас.

    Теми цього довгочиту:

    Київ

Вам також сподобається

Коментарі (2)

А є така теорія, що Мартін спершу написав фінал, а потім вже став писати все інше в Пісні Льоду І Полум’я. І цей фінал - це оповідання Bitterblooms, 1976 рік написання.

Вам також сподобається