Цей допис варто було б почати з: у кожного з нас є такий друг/знайомий/родич/побратим…
Можна довго мусолити, як кінчено тягнути кацапську культуру в наш простір. А потім постити мемчики в соцмережі з тіктоків, інсти та твітерів. І вибачте, що російською, але смішно ж, ні?
Ні, це ні чорта не смішно. Ні, це не кацапське музло, не фільми і не книжки.
Тільки ось гумор це теж частина культури, а культура це частина війни. І виходить, що ти б‘єшся в груди, який ти дофіга українець, музику чи фільми орків ти не споживаєш, але потім тягнеш в інфопростір своїх друзів та підписників руській мір у вигляді тупих жартів та відосиків руснявою.
В той самий інфопростір, де удари по наших містах.
В той самий, де прощаються з полеглими воїнами.
Де збирають волонтерку на нуль.
Де просять підписати петицію на присвоєння героя України посмертно.
Де смерті чоловіків, жінок та дітей.
Де гинуть наші люди.
Але меми, смішно ж, ні?
На фотках Гуляйполе, яке мені тепер як рідне, до і після. Це та сама культура, що й твої меми з тіктоку. Її наслідки.
Посмійся, блять, з цього.
