передмова
мені хочеться істерично сміятися до втрати свідомості через браку кисню від того що я ще один, хто насмілився писати про перше кохання. та, насправді, це не так, я хочу написати не тільки про своє перше кохання, я маю намір створити трактатат для людства про практичності, підставності, умовності й банальнсоті. я не сподіваюся, що це стане популярним чи справді набуде статусі трактату, хочу простого існування цих слів, що вони тут написані, озвучення та насправді існують.
власне й сама історія
думав що кохання, таке як у книжках чи фільмах не існує. думав ще це звичайнісінька гіперболізація чи фікція. дивлячись на щасливі пари, не здогадувався, що вони насправді можуть бути героями дешевих романів. ні, не хочу ображати кохання, як таке, та й ціну не насмілюсь назвати, хочу лише знецінити свої минулі концепції та трактати. був впевнений, що любов це про практичність, про зручність та комфортність.
кохання так добре описано, кожен поважний автор, чи то фільмів, книжок чи то власного життя має свою романтичну гілку історій. я свято вірив що отаке дерево, людство придумало для зручності опису свого життя. себто любов це опис бажання створити якусь коаліцію для полегшення і забарвлення життя. еволюційно чи біологічно закладено створити пару для виживання та продовження роду чи, як у сучасному світі, бути щасливим.
чи ти помітив, все що вже написано був минулий час? якщо ж ні, то мусиш розуміти, що момент написання цього ще одного банального опису всім нам добре відомого слова "любов" та, власне, його змісту є переломним у житті автора.
чи замислювався ти, що таке любов? я — ні, до моменту, коли бажання це сказати стало сильнішим за будь-який внутрішній страх відкритись, зізнатися та показати свою вразливість. це відбулося, коли Вона вже майже заснула, а я мусив Її покинути та піти до себе в кімнату. місце такого моменту став гуртожиток, а покидав, аби Вона виспалася: я знехтував бажанням бути поряд кожну секунду свого буття, знехтував бажанню прокидатися, пригортати її до себе в ті холодні ночі та розуміти, що це все не сон, що ми живі, а я насправді відчуваю її тепло, серцебиття і кожен Її подих заставляв мене тремтіти. отже, автор таки покинув ту кімнату і опинився на самоті зі своїми сказаними 'я Тебе люблю'. відповіді не було, як вже ніколи й не буде. у той момент я не розумів що, таке це ваше кохання. кожну мить перед тим як поринути в сон, я піднімав таке важливе питання, що любов означає. я відповів і їй і собі, що це бажання бути поряд, відганяти Її сум, оберігати від кривди світу, радіти за успіхи, підтримувати, приймати будь-яке Її рішення, відчувати себе щасливим поряд, навіть після найгіршого дня. о так я Її любив і такий зміст наділяв кожному "я люблю тебе".
що ж на рахунок нових змістів, концепції та вірувань? вони залишилися неозвученими думками, які тяжіють існуванням у серці. любов — це щось більше за ті бажання та відчуття. це оте не практичне, безпідставне, безумовне про яке я намагаюся донести. повага чи довіра, наприклад, має підстави та умови для існування. бажання охороняти чи робити когось щасливим також. а от кохати Її не мало підстав, умов чи практичних вигод. ти можеш сказати, що от ти щасливий поряд то й це і є практичність, але невже це щастя триває вічність? якби відповідь була так, то це було б практично. ти також можеш сказати, що кохаєш когось за її привабливу зовнішність, що збиває з ніг, та змушує твою душу покидати статус приземленості чи цікаву особистість, яку хочеться досліджувати, так ніби більше нічого не існує. я ж можу сказати, що за такі речі він чи вона може тобі подобатися, але саме любов виникає тоді коли не знаходиш відповіді чому виникло відчуття кохання.
я згоден з думкою, що не можна у доведенні спиратися на саму тезу, яку намагаєшся довести. та якщо тебе це хвилює, то зрозумій, що думка про непрактичність, безпідставність та безумовінсть, власне, і є моєю тезою.
я більше не скажу Їй цю банальну репліку, але вона збережеться недоторканно чиста у душі до останнього свого подиху. бо все ж у всьому є свій кінець. кінець й настав для моменту сказати про таку концепцію.
закінчення
ніколи не існує лише одного відчуття, от і зараз я відчуває не тільки сум, а ще й невимовну радість та легкість від розуміння, що вона це прочитає, що це тепер висловлене, а мої думки оголені перед всім світом, який обмежується на нашому відчутті.
