Одночасно з цим чотири різні наукові колективи, незалежно один від одного, зафіксували аномальні зміни різних геофізичних параметрів Землі. Згідно з супутниковими даними, колектив авторів із МДУ та Інституту фізики Землі РАН встановив скачок центра мас Землі 1998 року14 (Рис. 13). У той самий період Міжнародна служба обертання Землі (МСОЗ) зафіксувала різке прискорення обертання планети. На станції Медічина в Італії вчені також зафіксували скачок сили тяжіння15. Одночасно з цим спостерігалася різка зміна форми Землі16, виміряна за допомогою системи лазерної дальнометрії із супутників США. На думку доктора фізико-математичних наук, професора Ю. В. Баркіна, доктора технічних наук, професора Г. Я. Смолькова17, доктора географічних наук, професора М.Л. Арушанова18, академіка РАН, заслуженого професора МДУ ім. Ломоносова, доктора геолого-мінералогічних наук В. Є. Хаїна19 та багатьох інших вчених, скачок ядра став причиною змін в усіх оболонках Землі.
Важливо зазначити, що саме в цьому напрямку 1995 року почався різкий дрейф північного магнітного полюса. Від початку минулого століття він рухався із середньою швидкістю 10 км/рік, а потім раптово збільшив свою швидкість, досягнувши в максимумі 57 км/рік, і змінив траєкторію, попрямувавши до Сибіру та півострова Таймир20 (Рис. 3, 14). Це вказує на те, що умови для зміщення ядра в напрямку півострова Таймир почали формуватися вже у 1995 році внаслідок розрідження зовнішнього рідкого ядра Землі. 2013 року вчені з університету Лідса встановили, що ці зміни магнітного поля почали відбуватися через прискорення потоку рідкого заліза в зовнішньому ядрі Землі21 (Рис. 15), яке, ймовірно, почалося 1995 року. Виходячи з літературних даних, виявлено кореляцію між частотою інверсії магнітного поля та інтенсивністю мантійного магматизму22,23,24. При цьому відомо, що інверсії магнітного поля, ймовірно, пов’язані з процесами, що протікають у зовнішньому ядрі поблизу межі ядро-мантія25. Кореляція між зміною інтенсивності мантійного магматизму та частотою інверсій магнітного поля Землі вказує на те, що збурення магнітного поля Землі виникають у зовнішньому ядрі внаслідок зміни інтенсивності теплопередачі на підошвах плюмів, що розташовуються на межі ядро-мантія.
Збільшення сумарної теплової потужності плюмів відбувається внаслідок як зародження нових плюмів, так і збільшення теплової потужності вже активних плюмів. Можна припустити, що геодинамічні порушення у зовнішньому ядрі та мантії виникають у періоди зародження та виливу плюму на поверхню26. Отже, сучасний дрейф північного магнітного полюса у напрямку півострова Таймир може бути додатковим підтвердженням змін у зовнішньому рідкому ядрі Землі та різкого підйому плюму від межі ядро-мантія під Сибіром. Таким чином, внаслідок надходження до ядра зовнішнього космічного впливу, 1995 року почалося нагрівання внутрішнього ядра Землі та розплавлення зовнішнього ядра, через що різко прискорився дрейф північного магнітного полюса. Розрідження зовнішнього ядра створило умови, за яких у 1997-1998 роках відбувся зсув ядра в напрямку Сибіру, до півострова Таймир. Згідно з гіпотезою, висунутою доктором наук, професором Ю. В. Баркіним, зсув ядра спричинив асиметричний розподіл тепла в напрямку Сибіру (Рис. 16). Важливо зазначити, що перенесення тепла в мантії здійснюється насамперед за рахунок конвективного перемішування. Тобто можна стверджувати, що скачок ядра передусім викликав підйом магми в напрямку Сибіру. Надалі почали спостерігати аномальне нагрівання атмосфери в цьому регіоні Сибіру, і з кожним роком це нагрівання посилюється. 26Kirdyashkin, A.A., Kirdyashkin, A.G. Interaction of a Thermochemical Plume with Mantle Free-Conve
читати повністю доповідь тут:
https://allatra.org/storage/app/media/reports/uk/Climate_Report_Siberia_UK.pdf
