Викид гримів над Зоною, винищуючи все живе, що не встигло сховатись. Криваво-червоне небо метало блискавки в землю. Гігантська хвиля альфа-випромінювання котилася Зоною, поглинаючись оточенням. Тут, у Прип'яті, без укриття шанс загинути зростав до двохсот відсотків. До околиць Зони випромінювання майже не доходило і такої загрози не несло.
В підвалі старого ДК «Енергетик» за столом сиділи четверо. Перший — чоловік років п'ятдесяти, високий, міцний. Обличчя вкрите шрамами. Поруч з ним — миршавий чоловічок, схожий на дядю Васю, сантехніка із ЖЕКу. Навпроти сиділа молода дівчина в чорно-білому камуфляжі. Біля неї — гора м'язів. Могутній короткострижений велетень з рівною щетиною на обличчі.
Говорив миршавий — Проповідник:
— Твоя підготовка закінчена, сестро. Ти готова прийняти волю Майстра. Служи, сестро.
Він підвівся, ледь помітно схилився перед високим і вийшов.
Майстер поморщився. Проповідник часто перегравав. Відчувалася фальш. Він почекав, коли Проповідник вийде, і промовив:
— Дівчинко, на днях у Зоні розгромили базу найманців. Мертве місто тепер порожнє. Після викиду ти і Деймос, — він показав на здоровила поруч, — станете на чолі групи з трьох сквадів і висунетесь туди. Поки клани зализують рани, треба цим скористатися. Озброєння виберете самі. Проповідник приготує вам людей.
Майстер, а точніше лідер «Моноліту» Харон, замовк.
Дівчина встала, повернулася обличчям до стіни, вивчаючи павутину тріщин у цеглі. Потім повільно спитала:
— Де там краще зробити опорник?
Харон одразу відповів:
— Базу найманців зруйновано ракетою. В радіусі 200–300 метрів розвалене все. На місці зорієнтуєтесь. Виберете якусь адмінбудівлю. Як закріпитесь — вийдете на зв'язок. До вас прийде технік і поповнення.
Дівчина кивнула. Здоровань, натомість, прогундосив:
— Хто лідер групи?
Харон кинув швидкий погляд на нього і відповів:
— Сестра. Ти боєць хороший, один з кращих. Але в Зоні краще вміє виживати вона. І без заперечень.
— Ясно, Майстре.
Дисципліна у Харона була залізна. Угруповання налічувало кількасот бійців. Лев'яча доля — сталкери після обробки псі-установками, люди, які повністю втратили самосвідомість і відчуття особистості. Для них Моноліт — щось позаземне, і вони готові були загинути на службі Моноліту. Менша частина — еліта. Ідеологія тут вже такого впливу не мала. Тут були сталкери, що зазнали прямого впливу деяких псіоніків і Мозку з Х-16. Кістяк угруповання складався з Харона і кількох його командирів. Кожен з них відповідав за свою територію. «Моноліт» повністю контролював Прип'ять, Радар, ЧАЕС та Генератори. Тепер була можливість розширити присутність на Мертве місто.
Взагалі ідея була доволі ризикована. Раніше вже була спроба закріпитись в околицях заводу «Юпітер». Але вона провалилася. Ментальний опір одного з лідерів — Бродяги — виявився досить сильним, і група вийшла з-під контролю. Наслідків надзвичайних не було — група приєдналась до «Волі», а Бродяга зник після походу через шляхопровід. Та Харон не боявся. Після Мозку з Х-16 до норми не повертався ще ніхто. А якщо навіть з групою так станеться, він нічим не ризикує. І майже нічого не втратить.
Сестра і Деймос сиділи в напівзруйнованому актовому залі ДК. Біля залишків сцени по-турецьки сиділо півтора десятка бійців, тримаючи руки над собою. Чувся м'який голос Проповідника. Він готував їм групу. На парочку його базікання не діяло.
Викид стих. Почалася важка злива. Рівномірний шум дощу раз по раз переривали розряди електр, що з'явилися поблизу. Дванадцять бійців слухняно чекали наказів. Сестра підійшла до них:
— Браття. Моноліт вказує нам дорогу на південь. Там, у напівзруйнованому місті, Він хоче побудувати новий дім. Озброюйтесь, як вам підкаже брат Деймос, і в дорогу. Шлях неблизький і непростий. В славу Моноліту!
— В славу Моноліту! — нерівним хором відповіли бійці.
За чверть години на складі Деймос озброював бійців. Досвідчений командир Деймос, в минулому капітан управління охорони при СБУ Віктор Денисенко, знав принципи і структуру таких груп і добре пам'ятав, як їх озброювати. Двоє снайперів, два кулеметники, два медики, сапер і решта — штурмовики. Озброєння різне: як натівське, так і совкове. Сам Деймос носив з собою «Барретт» і трохи перероблений АКМ з обвісом. Сестра мала АС «Вал» та ізраїльський «Узі».
Група, грамотно скомплектована і розташована, вирушила до Мертвого міста...
На Агропромі низькорослий, міцний, весь у шрамах полковник Музиченко тримав телефон спецзв'язку біля вуха і уважно слухав співрозмовника. Слухав довго. Нарешті він промовив:
— Слухаюсь. Буде виконано.
Полковник поклав трубку.
— Маренич!
Зайшов майор.
— Я, пане полковнику.
— Голова від патефону. Сідай. Тільки що Василенко мені вставив пістона по саме не хочу. Ковальський загинув. Генерал дав наказ знайти місце падіння гелікоптера і підтвердити або спростувати знищення всіх даних.
— А через супутник ніяк?
— Ніяк. По маршруту гелікоптера порожньо. Ніби розчинився. Що думаєш?
— Треба шукати ноги серед сталкерів. Тільки де? Після загибелі Ґрунта дігери й близько не підійдуть.
— Це факт. Кого б послати? Задача в дусі для Дегтярьова, але...
— ...Хто його відправить? Тебе він нахрін пошле. А Василенко йому не начальство.
Маренич мав рацію. Генерал хоч і не ставив конкретних термінів, але з його тону було зрозуміло, що справа термінова. Полковник повільно сказав:
— Може, когось з легенд спробувати найняти?
Майор здивовано підняв на нього погляд:
— Ти серйозно? Ніхто з них не візьметься. Нахера воно їм?
— Теж правда. А якщо когось з кланів? «Волю» чи «Долг»?
— Дуже сумніваюсь. За твою щедру допомогу з мерками вони теж пошлють тебе куди подалі. Всі розуміють, що ти людина підневільна, але...
— Та ясно. Зайди до Піаніста, хай в мережу кине повідомлення, що армія дасть можливість заробити. Може, якийсь псих і знайдеться.
Маренич кивнув і вийшов.
На КПП між Кордоном та Смітником біля вогню сиділи троє сталкерів. Ще двоє стояли на варті.
Фанат зняв старий закіптюжений чайник з вогню і залив собі в кухоль. Піднявся легкий аромат міцного чаю.
— Що тепер робитимеш, Арт? Чи питання дурне?
Молодий сталкер з поглядом ветерана всіх війн за останні двісті років колупався ножем у консерві. Потім перевів важкий погляд на Фаната і промовив:
— Дурне. На північ йду.
— Думаєш, знайдеш?
Арт не відповів. Третій, Саня Корч, взагалі не коментував. Та і що він міг сказати? А Фанат, тертий сталкер, все розумів і без слів.
Арт обережно зняв з ножа шматок м'яса і промовив:
— Бісу є що передати?
Фанат потиснув плечима.
— Ні, я ще після викиду не виходив. Ти ще з'явишся?
— Не знаю, друже. Ти не гірше за мене знаєш, що в Зоні не можна бути ні в чому впевненим.
Фанат промовчав. Слова були зайві...
Дорогою до Смітника біг сліпий пес. Безокий мутант ясно відчував загрозу за собою. За кількасот метрів за ним йшов, оминаючи аномалії та радіоактивні плями, помічений Зоною одинак. Одинак, якого вже боялися поодинокі мутанти Зони відчуження...
