Протиотрута від революційних дум

Вибух накопиченої енергії ідей та смислів, що консервувався після французької революції в Європі обіцяв нащадкам гібридний спадок, бо вкомпонуванням цих наслідків зайнялася дуальна постать Бонапарта, як прихильника повалення корони, й абсолютного монарха.

«У великому моральному змаганні, у боротьбі, що зачіпає існування всіх релігійних і політичних інституцій світу, де можна знайти адекватний захист, як не в масі релігії та чеснот, що ще залишилися в суспільстві?”
Джон Боулз, Роздуми про політичний і моральний стан суспільства… (1800).

В конфлікті ідей революції й контрреволюції, радикального просвітництва і християнської реакції контрреволюційна культура бореться з жахливою загрозою революції за допомогою всеосяжних і винахідливих друкованих засобів. На їх сторінках романтизм досліджує середньовічні форми мислення, зокрема тексти християнських молитов, легенд й будує вірші за тими критеріями, які виявляє у цих текстах. Не лише Клеменс Бретано з його прославлянням патріархального життя народу за часів середньовіччя й релігійного аскетизму, а й браття Август та Фрідріх Шлегель, Семюель Колрідж та багато інших європейських поетів.

На їх літературному полі, герой як шляхетний воїн йде на зустріч з болем, він повинен пережити бурхливі почуття, прагнути досконалості та мріяти про недосяжне. Часто “воїн” в прямому, мілітарному сенсі, адже нова епоха на заміну моделі обмеженої війни XVIII століття, принесла з собою явище “тотальної війни” в якій вся вага нації кинута на терези.

Основа романтичного ідеалу – культ сильних пристрастей та поривів, зацікавлення національною культурою і фольклором. Через це романтики не шукали прототипів для своїх творів в античності, як це було раніше. Завдяки їм знову заговорили герої народних легенд, балад, епосів та історичних пісень, борці за національну гідність, чиї імена були овіяні славою.

Романтичний умонастрій у європейському просторі створює нові ідеали, які є переосмисленням його ідентичності. Усе починається з дослідження археологічної та культурної спадщини, і закінчується створенням пантеону, в якому перебувають батьки нації та інші традиційні моделі, яких слід дотримуватися. Цей рецепт бере свій початок у Західній Європі та, зі значним запізненням, продовжує реалізовуватися в нашому просторі.

Французька криза та її кричущі наслідки спонукують до індивідуальної та особистої реакції романтиків. До прикладу, Франсуа-Рене де Шатобріа‌н – дипломат, віконт, ультрарояліст, слуга кількох монархів, пер Франції, міністр іноземних справ на період реставрації Бурбонів та один із засновників романтизму у франкомовній літературі. Будучи молодшим сином зі знатної, хоча й збіднілої бретонської дворянської сім'ї, тісно пов'язаний з аристократичним середовищем, той вважав своїм обов'язком служити його інтересам. Революцію Шатобріан, як й кожен слуга “квітки Людовіка” не прийняв: контрреволюція, “Армія принців”, й наостанок еміграція до Англії де як основоположник романтизму видає “Атала” (1801) й “Рене” (1802).

“Дворянин і письменник, я був роялістом за велінням розуму, бурбоністом за обов'язком честі та республіканцем за смаком”.
Франсуа-Рене де Шатобріа‌н (1829)

Покоління до якого належить Франсуа-Рене є воїстину родючим як на руйнування (революцію), так й на рятунок (контрреволюцію). І попри різне походження, європейські монархісти й в особливості французька еліта в еміграції вважали що якобінці та їх літературні посіпаки “розбещують серце Європи, а звідти поширюють свою отруту на всі частини цивілізованого світу”. Тож й трубадури романтизму, як протидія їм, консервативним форпостом стоять в літературі для того, щоб “повернути смак публіки до його законного тонусу”.

Зле недооцінювати й нехтувати наполегливістю та інтелектуальною гостротою монархічної думки закладеної в памфлетах романтизму кількасот років тому. Адже він суттєво впливає на нас навіть зараз, з давнім серцем та молодим ликом стоячи в авангарді сучасної війни. Ім’я йому – метаромантика.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи.
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur