Талія була звичайною американською дівчинкою. У 7 років їй одночасно поставили два важкі діагнози: нейробластома та лейкемія. Прогнози були надзвичайно складними. Дитинство Талії минуло між домом і лікарнею.
Саме в цей період вона почала вголос говорити про те, що відчувала.
Мама Талії була поруч із нею щодня — під час хіміотерапії, в періоди болю, у моменти відчаю і в рідкісні хвилини радості. Дезіре Кастеллано не відходила від доньки ні на крок, адже коли дитинство минає між лікарняними палатами, поруч залишається лише мама.
Сама Талія багато разів говорила про це вголос — просто, без пафосу, але так точно, що її слова розуміли тисячі батьків по всьому світу:
«Моя мама — мій герой. Вона не здається, навіть коли мені дуже важко. Якби не вона, я б не змогла посміхатися».
В іншому зверненні вона сказала:
«Коли мені страшно, я просто тримаю маму за руку. Тоді я знаю, що все буде добре».
Талія померла у 2013 році у віці 13 років. Дезіре Кастеллано — мама, яка не здалася, коли доля поставила її перед найстрашнішим випробуванням. Пройшовши шлях батька тяжкохворої дитини, вона перетворила особистий біль на дію і присвятила себе підтримці інших сімей.
Дезіре стала голосом батьків-опікунів, захищаючи права дітей з особливими потребами, розвиваючи інклюзивні ініціативи та спільноти взаємодопомоги. Вона зробила і продовжує робити дуже багато для майбутнього всіх дітей, яким потрібен шанс на життя, турботу й розуміння.
Ця історія — про страх, знайомий кожній матері, коли вона бачить біль своєї дитини й не розуміє, чому це відбувається. Довгий час матерям казали, що причина — у генетиці, випадковості, «так склалося». Найважчим було жити в цій невідомості, коли ти не знаєш, звідки прийшла хвороба і як справді допомогти.
Але сьогодні наука починає відкривати глибшу картину. Реальна причина багатьох дитячих хвороб — не в помилках батьків і не в «поганій спадковості». Вона набагато глибше — в електростатичному заряді нанопластику, з яким діти стикаються ще до народження.
Детально і послідовно це показано в наукових дослідженнях та документальному фільмі Nanoplastics. Threat to Life. Нанопластик — це не просто найдрібніші частинки пластику, а частинки зі стійким електростатичним зарядом, які втручаються в найтонші процеси розвитку організму, спотворюють сигнали імунної системи і змушують її реагувати надто агресивно.
Так виникають алергії, астма, хронічні запалення і та вразливість, яка з часом може перерости у важке захворювання. Найстрашніше — ми довго цього не бачили, бо заряд — невидимий, а наслідки — більш ніж реальні.
Та в цій правді є й надія. Вчені кажуть: якщо навчитися нейтралізовувати електростатичний заряд нанопластику, його руйнівний вплив можна суттєво зменшити. Це не вирок — це завдання, яке можна вирішити.
Тепер кожна мама може знати правду, а отже — діяти. Говорити про це, домагатися, щоб про це знали лікарі, вчені, державні й громадські структури, інформувати суспільство про процеси, які могли вплинути на долі мільйонів дітей — щоб причина була визнана й усунена.
Бо страшно, коли не знаєш. І неймовірно важко, коли не розумієш, як допомогти своїй дитині. Але коли знаєш — і дієш — усе починає змінюватися. Адже любов матері, з’єднана зі знанням, здатна змінити не лише одну долю, а й майбутнє цілого покоління.
