Перший розділ книги циклу “Переплетені долі”
Всі особи видумані, окрім гг, що максимально схожий на мене, всі події видумані та відбуваються в альтернативному всесвіті. Розділ ще редагуватиметься, але кардинальних змін не буде. Приємного читання.
Давно вже не знаходив таких книг, що захоплювали мене з перших сторінок. Самі знаєте, як це буває, коли забуваєш про все, занурюєшся у світ неймовірних пригод. Нібито сам стаєш тим, хто ходить по мальовничим місцям фентезійного світу, бореться із фантастичними істотами, зустрічає представників різних рас.
Інколи, часто, майже завжди, мені здавалось, що народився не в тому всесвіті. Наче це я мав бути тим героєм, що бореться двома мечами із монстрами та завжди перемагає. Немов я живу там, а моє справжнє життя - просто нікому не цікава книжка, що лежить на найдальшій полиці й покривається пилом.
В тій нецікавій книзі ти - звичайний щуплий хлопець 21 року від народження, 164-ох см зросту, 55-ти кг ваги. Чорняве волосся до плечей зав'язане в пучок на поголеній потилиці. Маєш великі темно-коричневі очі під густими темними бровами, ніс із горбинкою, пухкі губи і вся ця краса досить симетрично розташована на засмаглому овальному обличчі. Навчаєшся в ІТ університеті на програміста вже третій рік, але вже забив на навчання. Живеш в гуртожитку із дивними сусідами, бо це програмісти, усі ми пришелепкуваті. Тебе звати Бондаренко Кирило Олександрович. З батьками рідко розмовляєш. Стосунків давно не було. Друзів також немає. Ну як вам, цікаво? От і мені не цікаво, тому...
Вже котру годину читаю фантастичні сюжети, які хотів би прожити. Кажу собі, що це остання глава і все. Але за нею іде наступна "остання" глава, а далі ще одна. Так і провів півночі. На щастя завтра (точніше вже сьогодні) пар немає, тому можу собі дозволити. З кожною хвилиною тримати очі відкритими ставало все складніше, тож я солодко позіхнув і відклав книгу на тумбу біля ліжка. В темряві зачепив стаканчик, з якого посипались олівці, ножиці, ручки та усіляке сміття. Нічого страшного, завтра позбираю. Очі заплющились і я швидко провалився в сон.
Прокинувся, коли телефон вже показував трохи за десяту ранку. Окинув поглядом свої "апартаменти". Невелика кімната, два ліжка із тумбочками, між ними стіл для навчання біля вікна, ще один кухонний стіл біля дверей, там же холодильник та дві шафи для речей. От, власне, і все. Кухня, туалети та раковини для вмивання були на блоці.
Встав намагаючись не розбудити сусіда по кімнаті, Костю. Він ще спав у цей не ранній час. Але якщо в мене була, можна сказати, благородна причина безсоння, то у сусіда все було банально та прозаїчно. Костянтин відмічав щось із одногрупниками в одному (або не одному, що більш ймовірно) із нічних клубів. Звісно привід був беззаперечно дуже серйозний: може вчора був день чистої карми або день тезауруса. Не знаю, що це таке але будьте впевнені, таке свято існує. Якщо людина хоче напитися, знайти привід для неї не буде проблемою.
Швиденько помчав робити ранкові процедури: туалет, вмивання, зубна щітка, сніданок на швидку руку. Все! Обов'язковий мінімум зроблено, тож побіг назад в ліжко і схопив недочитану книгу. Лишилось менше половини, я знову випав із реальності на тривалий час.
Перегорнув сторінку, аж раптом почув збоку гучний хрип, а у мене перед очами заплясали мушки у вигляді літер. Покліпав, поки мушки не пропадуть, і повернув голову на Костю. Може захворів? Вчора, начебто, здоровий був.
Він продовжував хрипіти і тепер ще й звиватися почав, наче заблукав у ковдрі й не може знайти вихід. Я насупив брови та сів на ліжку. Що з ним, в біса, коїться?! Що за передсмертні хрипи туберкульозника? І тут Костя скинув ковдру і перевів на мене погляд своїх скляних очей.
Але це був не мій сусід! Точніше, це був він, але чому він має вигляд, наче помер ще вчора? Біла шкіра, впалі криваві очі, з рота слина тече, здорові люди так не виглядають. Він дивився на мене, я на нього. Іскра, буря, безумство... Хотів би сказати я, але не скажу, бо мені аж дихання перехопило, а серце зупинилось і поскакало так швидко, як ніколи в житті.
Секунда переглядувань і потвора, що колись була моїм сусідом, зірвалася з місця. В мій бік! Я скрикнув і випустив все, що було в руках. Схопив ковдру, що прикривала мою нижню половину, і простягнув назустріч чудовиську, яке вже ледь не в обличчя мені дихало. Звісно, ковдра не така вже і серйозна перешкода, але все краще ніж нічого. Я ж не хочу бути покусаний скаженим придурком, тому будь-що, що може захистити мене від його слини, буде застосовано.
Треба спробувати обгорнути його ковдрою і звалити з ліжка так, щоб опинитися зверху. Костя важив ще менше за мене, тому якщо притиснути його до підлоги, то буде шанс залишитись неушкодженим. Щосили я смикнувся вперед і повалив сусіда на спину, а сам сів зверху і тримав його ковдрою не даючи скаженому (?) торкнутися мене.
Поки міцно тримав, почав бігати очами по кімнаті в пошуках бодай чогось, що було б схоже на зброю. Погляд впав на тумбу і предмети, що я розсипав уночі.
Ножиці !
Якомога швидше підхопив великі ножиці, але мабуть все ж недостатньо швидко. Бо я відпустив одну руку монстра, а цього робити було не можна.
Тварюка скористалась секундною свободою і вільною кінцівкою прибрала єдину перешкоду між нами. А от тепер вона тягнулась відкритою пащею, із якось підозріло гострими зубами, до мене у спробі вкусити та відірвати шматочок побільше.
Я так злякався цього різкого руху, що рефлекторно вдарив його рукою із затиснутими в ній ножицями. І попав. Із мерзотним звуком леза ножиць увійшли у скроню, пробивши череп, і тіло, що брикалось піді мною, затихло.
Я швидко скочив, підбіг до столу, вхопив кухонного ножа і розвернувся назад, очікуючи нового нападу. Хоча й так було очевидно, що ніхто не нападе, адже Костя був мертвий. Але хто його зна? До цього мій сусід також не виглядав дуже живим. Наче ходячий мертвяк із серіалу.
Срака мотика! Тільки що моє життя текло повільно та нудно, але пройшло пів хвилини і в мене труп у кімнаті !! Усе сталося так швидко…
Ви не подумайте, я ніколи не вірив у "безцінність кожного людського життя". Але й сісти за ґрати на початку життя теж не приваблива ідея. Навіть якщо викинути тіло у вікно на самогубство це не буде схоже. Це ж не пояснить дірку в голові. Думки про те, що робити із тілом, перервав несамовитий крик болю із сусідньої кімнати.
Прийшлось розвертатися обличчям до дверей. Сподіваюсь, колишній сусід остаточно помер, бо якщо ні, то це габела.
Перевірив двері - закриті. Тоді перевів погляд на мушок, що продовжували літати в очах. І от коли я сфокусувався точно на них, то зміг розгледіти текст:
ВАС ВІТАЄ СИСТЕМА ЕВОЛЮЦІЇ !!!
Розвивайтесь або помріть!
Вітаємо з першим убивством.
Нагорода: книга навички.
Не може бути. Я аж рота відкрив і трохи підвис, а коли усвідомив побачене, то не зміг стримати крик:
- Я в грі !!!
Емоції переповнювали мене: після стількох прочитаних книг в жанрі реалРПГ, здається, я вже мріяв опинитися в такому світі. Світі, де все залежить від сили, світі, наповненому небезпекою, що чекає тебе на кожному кроці. Ще нещодавно я був звичайним фріком-інтровертом, що живе у фантазіях, відірваний від реальності.
Але зараз..... Зараз ті фріки, психи, диваки, яких не сприймав соціум розвернуться та перестануть ховатися за маскою нормальності. Та і взагалі, мораль та людяність стане для всіх недозволеною розкішшю. Звісно деякі будуть намагатися зберегти людську подобу, але такі довго не проживуть. Найкращі загинуть через свою доброту, виживуть найгірші та це моторошно, на мій погляд.
Але я можу помилятися. Треба перевірити, чи це усюди відбувається. Ледь не бігом кинувся до вікна.
Із дивним полегшенням побачив надворі абсолютну та повну вакханалію. Після тих думок боявся дізнатись, що мені все примарилось, що це не насправді. А на вулиці відбувались страшні речі. Бабуся, яка постійно гуляла із онуком, зараз із задоволенням жерла бідного малюка. Трохи далі хлопець зубами відривав від свого домашнього улюбленця (вже і не скажу, що за тварина там була) шматки. На подружжя, що йшло додому із повними пакетами продуктів, напала дитина із пісочниці. Дівчинка вже порвала інших відвідувачів майданчика до яких дісталася і шукала нову жертву. Як же вони кричали. Ці крики мені ще довго будуть снитися. Здригнувся усім тілом і відвів очі. Я не любив людей, але дивитись на таке був не готовий. Дуже тяжка смерть.
Терміново потрібно відволіктися. Не можна дозволити суму та страху захопити себе. Подумаю про щось звичне. Їжа. Швидка інвентаризація показала: того, що є мені вистачить дні на чотири, якщо економити. Гроші є, але наврядчи вони зараз потрібні хоч комусь. До магазину найближчим часом попасти я не зможу. Це означає що прийдеться брати, вважай - красти, з інших кімнат.
Добре, яке питання зараз стоїть на першому місці? Нагорода! Де моя нагорода? Подивився на підлогу й одразу побачив шукане - золотисту книгу. Звісно беремо.
Ах, ледь не забув! Коли я почув хрип, в руці щось з'явилось, але я не звернув уваги та кинув це, схопивши ковдру. Ну і що там було? Заглянув під ліжко, обережно переступивши тіло. А там лежала звичайна металева бита. Хоча ні, не звичайна, над нею красувався напис:
Сталева бита
Все, більше ніякої інформації. Думаю це початкова зброя і видається вона усім. Значить краще використовувати саме її, а не підручні засоби, як я. Може за вбивство не системною зброєю менше досвіду дають, або позбавляють нагороди, та багато штрафів може бути.
Ще один момент, який треба прояснити. Якщо є система, то значить можна інфу про себе побачити.
- Вікно характеристик - сказав вголос, вірячи, що це спрацює. Але нічого не побачив. - Ем, добре. Характеристики? Відкрити вікно характеристик? Та бляха!
Я не засмутився й почав перебирати слова, якими в різних книжках відкривали заповітне віконце:
- Інформація, статус, інтерф... - я застиг, так і не договоривши.
Система мабуть зглянулась і перед очами нарешті з'явились рядки:
Введіть ім'я персонажа.
Так, вписувати своє справжнє ім'я не хочу. Потрібно придумати щось краще. Хочеться щось круте, але і не “ПереможуВесьСвіт” як у придурка. Може Кір? Я так в усіх іграх підписуюсь, тому воно є досить звичним. Значить нехай так і буде.
- Кір - сказав вголос і тут же побачив перед собою:
Ім'я: Кір
Рівень 1
Навички: немає
Інвентар: 3 кг
Цікаво, немає сили-спритності-інтелекту, сподіваюсь це не тільки у мене. Також немає шкали здоров'я, мани, витривалості. Ну і не треба... А от інвентар є. Після декількох експериментів дізнався, що можу із рук класти у невидимий простір предмети сумарною вагою до 3-х кг. Так само речі з інвентаря матеріалізуються в руках. Погрався із битою, кладучи та дістаючи її з інвентаря. Дуже швидко та зручно, тепер маю змогу таскати із собою три кілограми... чогось дуже потрібного, не відчуваючи ваги. Це безперечно крута річ. Дайте ще та прикрасьте бантиком!
Тепер час роздивитися нагороду більш детально. Бочком присів на стіл і підніс золотисту книжку ближче до очей. Виглядає дорого-багато, але нічого незвичного, окрім назви:
Книга навички: Ілюзії
Сподіваюсь що мені не прийдеться читати цей талмуд. Покрутив у руках. Яка ж вона гарна) Подивилися і годі, розкрив її десь на середині.
Бажаєте вивчити навичку: Ілюзії?
- Звичайно так. Так.
Ще б не бажати. Ніхто в здоровому глузді не відмовився б від навички. Цікаво, а чи знайдеться ідіот, що скаже ні та втратить додаткову можливість вижити? Безглузда смерть, що заслуговує на премію Дарвіна. Книга розсипалась в руках та залишила після себе:
Ви вивчили навичку: Ілюзії
- Аааааа! - скрикнув, відчувши як сильний біль жбурнув мене на підлогу. У грудях наче чорна діра відкрилась. Все що я міг робити - це намагатись втримати тіло рачки та згадувати як дихати. Через пару хвилин вже нічого не нагадувало про біль, а відчуття вакууму всередині відступило.
- Фух... Оце так нагорода. А якби я не мав часу відсидітися? Наскільки легкою мішенню є людина в такий момент. Так і запишемо: “ніколи не вчити навички в бою”!
Посидів ще трохи, замість неприємної порожнечі прийшло тепле відчуття наповненості. Так дивно. Перевірив статус, нова навичка посіла своє місце:
Ілюзії 1 рівень (0%)
Ви можете створювати прості статичні зорові ілюзії.
І це все. Хм, лаконічно, а головне усе одразу стає зрозуміло! Це чудово, але як цим користуватися? Ніяких кнопок в полі зору не з'явилось, значить прийдеться розбиратися самотужки.
"Створювати прості зорові ілюзії". Погляд впав на пакет яблук, що купив учора та не прибрав. А яблоко - це ж просто? Начебто не складно, от на ньому і буду вчитися "створювати". Дістав із пакета яблуко, що мало однорідний червоний колір, і поставив на стіл. А сам став на коліна перед ним і розглянув з усіх боків.
Спробуємо уявити такий же фрукт поруч. Червоненькі стиглі боки, коричневий хвостик, та і все, більше там нічого немає. Перевів погляд на результат, а біля справжнього об'єкта стояв.... Червоний шар із коричневою паличкою зверху. Це ж абсолютно не схоже на яблуко!! Колір занадто яскравий, шар занадто... шар, а паличка - це просто сміх.
Поки я дивився на свою погану пародію, відчув, наче щось всередині мене зникло, а порожнеча повернулась, але в набагато слабшому варіанті. Тобто це і є мана? Логічно, використовую навичку - витрачаю ману, а пустота виникає коли резерв витрачається.
Спробую ще, але цього разу треба уявляти більш конкретно. Я навіть замружився для більшої концентрації. Форма, колір, текстура, все має бути точно таким. Гладка прохолодна шкірка яблука, неоднорідно червона, світліша зі сторони вікна, темніша з протилежного боку. Готово. Розплющив очі та ледь не заплескав у долоні від захвату.
Біля яблука, що я поклав, стояла майже його копія. Майже, тому що у моєму "яблуку" трохи бракувало деталізації та не було тіні на столі. Але це була ілюзія! Вона була настільки реальною! Я аж провів крізь неї рукою для переконання. Ілюзія зникла коли палець торкнувся поверхні. Неймовірно…
Я почав створювати ілюзорні копії кухонних ножів, книжки, взуття. З кожним разом мої ілюзії ставали все більш деталізованими та схожими на справжні предмети. Останні створені предмети взагалі не можна було відрізнити від реальних.
Я б ще грався, але відчуття порожнечі в грудях ставало дедалі сильніше і прийшлось зупинитися. Усього було 10 невеликих ілюзій, тобто мій резерв дозволяє створити 10 штук підряд. Не можу сказати мало це чи багато, бо не знаю, немає з чим порівняти. Про користь цієї навички в бою на даному етапі говорити рано, вона ще слабенька. Але вона може стати краще - на це вказував напис в статусі:
Ілюзії 1 рівень (20%)
Ха! Я зможу підняти ілюзії до другого рівня вже сьогодні! Треба тільки не забувати використовувати навичку одразу після відновлення мани. Ще три повних резерви мани і навички покращиться!
Ну і якщо я вже згадав про “користь в бою”, то вже пора йти на полювання за досвідом ігровим та життєвим, лутом, назустріч смерті та небезпеці і т.д.
Дякую що дочитали) Переходьте на сторінку ще одного автора, що пише про той же світ Loit.23, скоро він викладе перший розділ. Якщо знайшли помилки чи маєте зауваження щодо сюжету - вітаю в коментарях. З вашою допомогою текст ставатиме краще. Наступний розділ вже пишу.
