11.10.2012 р.
***
Тебе нема – це звісно згуба:
Можливо граюся в вірші,
В непереможне поєднання
Цього рядочка до строфи...
***
Все неповторне є мізерним –
Сім'я, родинні почуття!
Та вкотре стане це непевним,
Якщо нікого ще нема...
***
Злиденність, лінощі та туга
Збирають попіл з твоїх мрій.
Колись його таки забудеш
Та спогад буде! – Осяйний!
Серед вогню війни ти нарешті розумієш - що насправді є для тебе найважливішим. І хто ти такий.
Цей вірш — як несказане прощання на межі тиші. Голос, що пробивається крізь втому, біль і пам’ять, аби востаннє запитати: чи ще хтось скаже тобі "привіт"? — не з гніву, а з любові, яка більше не хоче мовчати.
Серед вогню війни ти нарешті розумієш - що насправді є для тебе найважливішим. І хто ти такий.
Цей вірш — як несказане прощання на межі тиші. Голос, що пробивається крізь втому, біль і пам’ять, аби востаннє запитати: чи ще хтось скаже тобі "привіт"? — не з гніву, а з любові, яка більше не хоче мовчати.
