20.12.2012 р.
"Фентезі"
***
Ти не чуєш мене, безперечно!
І у цьому є стала краса,
Самобутньо та так недоречно
Вкотре вірю в космічні дива!
***
Зореліт до балкону пристане,
Мелодійно спускатиме люк,
У багровім тумані розтане...
І почую раптово я стук...
***
До вікна притулюся лякливо,
Затамується подих на мить -
І в думках заблукавши мінливо,
Враз звільнюся від марних утіх!
Marco був не людиною — явищем. Стиль, втеча, джаз, татуювання — і тиша, з якої вже нічого не повертається. Він розчинився в апельсиновому повітрі, залишивши після себе лише останній рух, як жест на полотні, що вже ніхто не допише.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
Валентина Анатоліївна Тимощук.
Marco був не людиною — явищем. Стиль, втеча, джаз, татуювання — і тиша, з якої вже нічого не повертається. Він розчинився в апельсиновому повітрі, залишивши після себе лише останній рух, як жест на полотні, що вже ніхто не допише.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
Валентина Анатоліївна Тимощук.
