Я хочу бачити це

ТВ: РХП (булімія), згадка про смерть

Вірш написаний двадцять четвертого березня 2023 року


Жовті пігулки, пальці в роті

я хочу бачити як ти це робиш.

Діставай усі ваги, лікуйся словом

та ти всеодно сама знаеш, ти в моєму полоні.

Кажуть "все скоро піде з під контролю",

ти ж пам'ятаеш? крім мене нема нікого.

Ти ж пам'ятаеш? любов коштує всього,

коштує твоїх шрамів на пальцях,

коштує голоду твого.

Все буде добре, ще трохи та на небі,

вони точно будуть кохати за це тебе.

Помирай ось тут з пальцямі в роті,

це я твій Бог, слухай як я кажу та помирай стрункою.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ліна Вишня
Ліна Вишня@prettybones_99

125Прочитань
3Автори
5Читачі
Підтримати
На Друкарні з 25 квітня

Більше від автора

  • Кохання

    ТВ: Згадка про смерть

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Т.

    ТВ: згадка про смерть

    Теми цього довгочиту:

    Вірш
  • Зрада

    Це відчувається як довга зрада,

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

Вам також сподобається

  • v.b | MCMXCIV - MCMXCVI | цикл “uranus“

    Ми давно збились з курсу, та ще тримаємось одне за одного — крізь шторм думок, розмиті компаси й небо, що щоразу ранить знайоміше. Це не про надію. Це про двох, хто ще йде край безодні, бо більше нікуди повертатись.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • “ Зайченя “

    Цей вірш про біляве зайченя, яке шукає щось важливе серед снігів і лісів. Зайченя, що приховує свої відчуття, стає символом вразливості та пошуку істини у світі, сповненому зла і пихатості. Природа, зокрема сніг і вітер, створюють команію, смутку.

    Теми цього довгочиту:

    Модернізм

Коментарі (6)

Це неймовірно…

Вам також сподобається

  • v.b | MCMXCIV - MCMXCVI | цикл “uranus“

    Ми давно збились з курсу, та ще тримаємось одне за одного — крізь шторм думок, розмиті компаси й небо, що щоразу ранить знайоміше. Це не про надію. Це про двох, хто ще йде край безодні, бо більше нікуди повертатись.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • “ Зайченя “

    Цей вірш про біляве зайченя, яке шукає щось важливе серед снігів і лісів. Зайченя, що приховує свої відчуття, стає символом вразливості та пошуку істини у світі, сповненому зла і пихатості. Природа, зокрема сніг і вітер, створюють команію, смутку.

    Теми цього довгочиту:

    Модернізм