Автор: Anders Puck Nielsen
Оригінальне відео було опубліковане 26 травня 2023 року
У цьому матеріалі я хочу подивитися на битву за Бахмут. Росія заявила, що тепер вони контролюють все місто, і вони продають це як велику перемогу. З іншого боку, українці стверджують, що вони все ще перебувають у місті, і що боротьба триває. Таким чином, виникає дискусія про те, хто має рацію, і розібратися в ній може бути досить складно. Тож давайте поговоримо про це.
Протягом останніх кількох місяців у Бахмуті точилися інтенсивні міські бої, де росія - і особливо «Група Вагнера» - поступово захоплюва місто. І вони робили це будинок за будинком. І врешті-решт, ситуація була такою, що українські сили були присутні лише в невеликій групі багатоповерхівок у південно-західній частині міста. Тож ця дискусія про те, чи Україна все ще перебуває в місті, чи росіяни контролюють все, - це буквально суперечка про те, яка сторона контролює конкретний будинок. Тому я думаю, що це показує, як дискусії, які ми отримуємо в ЗМІ, іноді зумовлені суб'єктивними подіями, які насправді не дають загальної картини. Те, що ми фактично бачили протягом останнього місяця, це те, що в той час як росія захопила територію власне міста, Україна звільнила територію навколо міста. Тож це не великий контрнаступ, про який ми говоримо, а локальні контратаки навколо Бахмута. Але це означає, що я вважаю важливим, щоб ми не розуміли це так, ніби битва за Бахмут закінчилася. Вона, можливо, вступає в нову фазу, але вона не закінчена. І я маю на увазі, що присутність обох сторін у місті не є обов'язковою умовою для того, щоб битва продовжувалася. Зазвичай кажуть, що битва за Бахмут почалася приблизно в серпні, але насправді російські війська увійшли в місто лише в січні. До цього росіяни наступали на місто, але були відбиті українцями, і тоді вони зосередилися на спробах обійти місто, щоб оточити українські сили. У якийсь момент в російській блогосфері були очікування, що вони зможуть взяти в полон 20 000 українських солдатів.
Отже, я хочу сказати, що, можливо, можна говорити про три етапи битви за Бахмут. Перший - з серпня по січень, коли тільки Україна мала реальний плацдарм у місті. Потім був період з січня і до травня, коли ми вели міські бої, а росія поступово відтісняла українців назад. І зараз ми маємо третю фазу, коли тільки росія має значний плацдарм у місті. Але всі ці фази є частиною однієї і тієї ж битви за місто, тому вона все ще триває. І я просто думаю, що в засобах масової інформації було занадто багато плутанини щодо цього моменту, коли багато журналістів подають це так, ніби битва вже закінчилася. Це не так. І цілком можливо, що в найближчі місяці ми побачимо, як все почне змінюватися на протилежне, коли Україна почне свій великий контрнаступ. Ще в березні я зняв відео, де обговорював стратегію України щодо продовження боротьби за Бахмут. І я сказав, що суть полягає в тому, щоб місто продовжувало виснажувати ресурси росіян, тому що, з української точки зору, росіянам не можна було дозволити взяти паузу. І я думаю, що те, що ми бачили, все ще досить добре вписується в цей опис. Було кілька місяців, коли для України мало сенс використовувати міські бої, щоб змусити росіян зазнати великих втрат. Але для того, щоб це спрацювало, звичайно, має бути хороша пропорційність між втратами. Росіяни мають втратити більше, ніж Україна. Отже, спосіб, яким вони могли б досягти цього, полягав у тому, що вони змусили б росіян дуже сильно боротися за кожен будинок у місті. А потім вони б відступили і замінували будинки, які щойно залишили, або обстріляли б їх артилерією, як тільки росіяни увійшли б до них. Таким чином вони могли завдати росіянам великих втрат і зменшити свої власні втрати. Тому що коли росіяни підходили занадто близько, вони відходили на сусідню вулицю і починали бій звідти. Проблема такого способу ведення бою полягає в тому, що врешті-решт вулиці закінчуються. І коли українці були загнані в кут міста і вже не могли відступити, то стало важче утримувати таке вигідне для себе співвідношення втрат. І ми також бачили, що росіяни почали використовувати запалювальну зброю в останній частині міста, де українці ще трималися. Це означає, що вони розкидали над містом хімічну речовину, яка називається білий фосфор, і це створило велику кількість вогню, який, по суті, пролився дощем над містом. Згідно з міжнародним правом, це незаконна зброя, але росіяни застосовують її досить часто під час війни. І, звичайно, якщо ви перебуваєте в пастці в кількох будівлях у кутку міста, і вас постійно обстрілюють з трьох боків, і вам нікуди тікати, і щоночі на вас кидають запалювальні бомби, то це не дуже сприятлива позиція. Тому цілком логічно, що українці прийняли рішення сказати, що вони вичерпали свої можливості для ведення таких оборонних міських боїв, і що вони повинні змінити фокус. І я думаю, що саме це ми і спостерігаємо. Але більша мета для України в битві за Бахмут залишається незмінною: це виснаження ресурсів росіян. І почавши атакувати фланги міста, українці змусили росію відправити туди підкріплення. Тому що росії було б неприємно знову втратити Бахмут через кілька місяців, тому вони повинні якось зупинити просування українців. І єдиний спосіб це зробити - забрати солдатів з інших ділянок фронту і перекинути їх до Бахмута. І це чудово для України, тому що коли почнкться великий контрнаступ, він майже напевно не буде навколо Бахмута. Місто просто недостатньо важливе для цього.
Останнє, про що я хочу згадати, це те, що Євгєній Прігожин, власник «Групи Вагнера», заявив, що вони збираються вийти з міста до першого червня і залишити його регулярній російській армії. З одного боку, це дійсно має сенс. Це нормально, що ви ротуєте сили в зоні бойових дій і виводите їх із зони бойових дій, таким чином, вони також отримують певний час для відновлення. Тому я б сказав, що насправді слід було очікувати, що війська «Вагнера» зараз потребують перерви і ротації подалі від лінії фронту. Але з іншого боку, звичайно, це також означає, що Прігожин і «Вагнер» можуть приписати собі заслуги за взяття міста. У російських ЗМІ з цього зробили велике досягнення. Вони порівнюють це зі взяттям Радянським Союзом Берліна наприкінці Другої світової війни і тому подібне. Таким чином, «Вагнер» отримує заслугу, але вони також виходять зараз, тож якщо українці повернуть Бахмут влітку, то хтось інший буде винний у втраті міста. Тож це досить розумно. Буде цікаво подивитися, чи дійсно «Вагнер» вийде з міста. Вони вже погрожували це зробити на початку травня. Але схоже, що цього разу Прігожин налаштований серйозно, і, як я вже казав, насправді це нормально, що солдати мають проходити ротацію після інтенсивних бойових дій. Тому я схильний вважати, що цього разу вони, ймовірно, підуть до кінця. Можливо, це був компроміс, який був досягнутий між «Вагнером» і Міністерством оборони на початку травня, коли вони посварилися, і Прігожин погрожував вивести війська. Що якщо вони зможуть завершити взяття міста, то їм дозволять вивести війська.
Гаразд, на цьому я закінчу. Найголовнішим меседжем було те, що битва за Бахмут не закінчилася. Вона лише перейшла в нову фазу, коли бої відбуваються більше навколо міста, ніж всередині нього. Але битва триває, і вона, по суті, відіграє ту саму роль, що й раніше. Для росії це значною мірою політичний проєкт, який має на меті продемонструвати прогрес і успіх шляхом захоплення більшого міста. А для України - це перетворення битви на виснаження ресурсів російських військ, яким вона досі є.
