Щорічний саміт НАТО у Вільнюсі цього тижня не зміг зробити такого прориву до членства в альянсі, на який сподівалися багато українців. Однак це запропонувало чимало доказів постійної сильної міжнародної підтримки України в боротьбі з триваючим вторгненням Росії.
Незважаючи на загальне визнання того, що майбутнє України має бути частиною НАТО, країни-члени не змогли досягти консенсусу щодо важливого питання запрошення до членства. Натомість у декларації саміту містилися розпливчасті посилання на майбутнє членство, «коли союзники погодяться і будуть виконані умови», що призвело до значного розчарування та розмов про втрачені можливості.
Хоча запрошення до НАТО не надійшло, Україна отримала підтвердження того, що країні не доведеться проходити етап процесу вступу до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Саміт також ознаменувався інавгураційною сесією Ради Україна-НАТО, нового форуму, покликаного активізувати співпрацю, одночасно допомагаючи підготувати Україну до майбутнього членства. Додаткові позитивні моменти включали низку важливих заяв про військову допомогу та спільну заяву країн G7, яка обіцяла довгострокову безпекову допомогу Україні.
Багато хто в Україні висловив розчарування через те, що не вдалося отримати чіткий сигнал щодо членства в НАТО, але інші стверджували, що очікування були нереально високими, і відзначили, що щорічна зустріч у Литві принесла Україні багато хороших новин. Atlantic Council запросила низку українських коментаторів поділитися своєю оцінкою Вільнюського саміту.
Данило Лубківський, директор Київського безпекового форуму: Саміт НАТО у Вільнюсі вимагає тверезої оцінки. Альянсу явно не вдалося перехопити стратегічну ініціативу чи досягти політичного прориву. Природно, це викликало хвилю розчарувань і занепокоєння.
На відміну від українських військових, лідери НАТО все ще перебувають у пастці оборонного мислення. Це прикро, оскільки західна обережність лише заохочує ворога. Поступове забезпечення озброєнням затягує війну і збільшує кількість жертв. Не захищаючи членів НАТО, двозначність щодо майбутнього членства України підриває міжнародний авторитет альянсу.
Незважаючи на ці застереження, я не думаю, що у Вільнюсі було чим вболівати за Росію. Саміт продемонстрував, що хоча немає консенсусу щодо амбіцій України щодо вступу в НАТО, увесь західний світ залишається твердим і непохитним у своїй підтримці українських військових зусиль. Цей меседж добре зрозуміють у Москві.
Тепер увагу слід звернути на наступний рік у Вашингтоні. Цей ювілейний саміт, присвячений 75-річчю НАТО, відбудеться на тлі президентської кампанії у США у 2024 році. Історичний характер саміту може піти на користь Україні, створивши клімат для прийняття історичних рішень. Після Вільнюса стає зрозуміло, що українська влада має працювати послідовно з усіма партнерами, щоб забезпечити позитивний результат наступного літа. Зрештою, багато залежатиме також від української армії та її спроможності створити умови для вступу до НАТО шляхом досягнення успіху на полі бою.
Олена Галушка, член правління Центру протидії корупції (AntAC): Під час Вільнюського саміту було зроблено багато практичних кроків для посилення воєнних зусиль України. Йдеться про нові зобов’язання щодо постачання зброї, підготовки українських пілотів на реактивних винищувачах F-16 та створення Ради Україна-НАТО.
Але ключовою метою Києва було отримання офіційного запрошення до НАТО. Виходячи з розуміння того, що повноправне членство в НАТО буде неможливим, поки тривають військові дії, українці не бачать жодних юридичних чи практичних перешкод для того, щоб надати запрошення та розпочати процес вступу. Натомість у декларації саміту були розпливчасті посилання на членство, «коли союзники погоджуються та виконуються умови». Це розчарувало, але не збентежило. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг назвав цьогорічний Вільнюський саміт історичним для Швеції. Тепер ми сподіваємося, що наступного року саміт у Вашингтоні нарешті увійде в історію і для України.
Олексій Гончаренко, народний депутат України, партія «Європейська солідарність»: «Це точно не був історичний саміт з української точки зору. Хоча Україна домінувала в порядку денному саміту, лідери НАТО вирішили не робити сміливого кроку офіційного запрошення України приєднатися до альянсу. Дещо іронічно, що 15 років тому на саміті НАТО в Бухаресті Сполучені Штати очолили поштовх, щоб запропонувати Україні членство. Цього року ролі помінялися.
Формула, прийнята в комюніке саміту, була недостатньо сильною. Це була велика помилка, оскільки єдина мова, яку розуміє Володимир Путін, — це сила. Натомість лідери НАТО обрали мову обережності та вагань.
У Вільнюсі також були певні приводи для оптимізму. Комюніке містило слово «запрошення», а також визнавало, що Україна може обійти етап процесу вступу до Плану дій щодо членства (ПДЧ), що є гарною новиною. Тепер ми повинні зосередити наші зусилля на забезпеченні історичного прориву на саміті наступного року в США. Подальший провал може мати глибоко негативний вплив на українську громадську думку в той час, коли українці переважною більшістю підтримують євроатлантичну інтеграцію країни.
Володимир Дубовик, доцент ОДУ імені Мечникова: Я не мав великих очікувань від саміту і не вважав, що він стане проривним моментом у прагненні України до НАТО, тому не можу сказати, що був особливо розчарований. Водночас зрозуміло, що формулювання підсумкового комюніке було невдалим. Це нагадувало нечіткі формулювання, використані в Бухаресті ще в 2008 році, і відображало загальновизнану відсутність згоди серед союзників по НАТО щодо членства України. Деякі уривки з комюніке, як-от згадки про сумісність між Україною та Альянсом, створили враження, що драматичних подій останніх півтора року взагалі не було.
Сказавши це, моє головне занепокоєння полягало в тому, що напруга навколо питання членства в НАТО може зашкодити поточній військовій, політичній та фінансовій підтримці України в її визвольній війні. Цього не сталося. Були певні свідчення високого емоції, гнівний твіт президента Зеленського по дорозі на саміт викликав оборонну реакцію з боку деяких союзників, але загальний настрій був настроєм конструктивної співпраці та партнерства.
Юлія Мендель, колишній прес-секретар президента України Володимира Зеленського: Сотні тисяч українців щодня демонструють свою відданість українській демократії та незалежності, захищаючи країну на лінії фронту війни з Росією. Цей саміт НАТО став можливістю надіслати їм позитивний сигнал про те, що їхні жертви визнаються та цінуються. На жаль, комюніке саміту було надто розпливчастим, щоб надіслати чітке повідомлення.
Замість рішучих дій я побачив багато бюрократичної дискусії. Це викликало розчарування, особливо тому, що запрошення не означало б негайного вступу України до НАТО. Це не призвело б до дії статті 5 і не втягнуло б НАТО у війну з Росією. Українцям такий підхід важко сприймати. Для нас НАТО – це питання національного виживання, а не завдання, що ставить галочки.
Є дві основні причини дипломатичних компромісів, свідками яких ми стали у Вільнюсі. По-перше, деякі західні лідери все ще стурбовані тим, що надання Україні запрошення до НАТО може призвести до ескалації та розширення поточної війни. По-друге, існують також законні застереження щодо готовності України до членства, зокрема щодо програми внутрішніх реформ у країні.
Незважаючи на розчарування Вільнюським самітом, я залишаюся впевненим, що Україна заслужила право приєднатися до НАТО і рано чи пізно досягне членства. Тим не менш, не можна заперечувати, що важливу можливість продемонструвати міжнародну підтримку України було втрачено.
Автор Пітер Дікінсон, редактор служби UkraineAlert Atlantic Council.
Джерело Atlantic Council
